Колер зупинився.

— Прошу вас, містере Колер, — втрутився Рошер винувато. — Це буде лише хвилька. До кабінету Папи ніхто не заходить без попередження.

З виразу обличчя Рошера Колер зрозумів, що зачекати таки доведеться. Що ж, подумав він. Зачекаємо.

З боку гвардійців було жорстоко спинити Колера якраз навпроти високого дзеркала в позолоченій оправі. Дивитися на власне скалічене тіло йому було огидно. Давня лють закипіла в його душі з новою силою. І додала впевненості, що діє він правильно. Зараз він в оточенні ворогів. Власне, ці люди позбавили його гідності. Через них йому не довелося в житті пізнати дотику жінки. Через них він не міг гордо випростатись, одержуючи нагороди за наукові досягнення. Якою істиною володіють ці люди? Які, чорт забирай, вони можуть навести докази? Книжку з давніми байками? Обіцянки нових чудес? Наука щоденно творить чудеса!

Якусь мить Колер дивився у власні холодні очі в дзеркалі. Сьогодні я можу загинути в лапах релігії, подумав він. Але це буде не вперше.

Раптом він знову побачив себе одинадцятирічним хлопчиком у просторому батьківському будинку у Франкфурті. Він лежить у ліжку на найтонших лляних простирадлах, наскрізь просякнутих його потом. Юному Максові здається, що він горить у вогні, усе його тіло терзає неймовірний біль. Біля ліжка третю до(>у поспіль стоять навколішках мати й батько. Вони моляться.

Трохи далі, у тіні, стоять троє найкращих лікарів Франкфурта.

— Прошу вас, подумайте ще раз! — каже один із лікарів. Погляньте на хлопця! Температура в нього підвищується. Він терпить страшний біль. Він у небезпеці!

Але Макс, навіть не почувши відповіді, чудово знає, що скаже мати.

— Gott wird ihn beschüetzen.

Так, думає Макс. Бог мене захистить. Упевненість у голої і матері додає йому сили. Бог мене захистить.