— Алло! Ну что, вышел? Сейчас будем. Короче, ты не трынди много. Что на нем? Пижама в полосочку? Да. Все нормально будет. Не какай, старик. — Кіріл кинув мобільний на заднє сидіння і поглянув на Люду. Вона дивилася у вікно. Кіріл зробив голосніше радіо, і голос Меладзе заповнив, здавалося, увесь салон.

— Я не очень люблю Меладзе, если можешь, прикрути звук, — тихо сказала вона і потерла пальцем перенісся.

— Пускай орет. — Авто завертало у двір лікарні, охоронець підійшов до шлагбаума. Кирило опустив скло: — Поднимай давай свою палку!

— Вы к кому? — охоронець оглянув салон машини, кинув оком на Люду, зупинився поглядом на Кірілових руках, і, невдоволено хмикнувши, дістав із кишені цигарки.

— Не кури «Приму», поседеешь рано, — Кіріл простягнув йому відкриту пачку «Парламенту» і, сплюнувши крізь зуби, недбало кинув: — Сына едем забирать. Вылечили его уже. — Охоронець повільно потягнув на себе мотузку. — Все, давай, — Кіріл підняв темне скло, і автомобіль, ніби крадучись, пошерхотів колесами по всипаних дрібними камінчиками доріжках.

Давид вийшов із лікарні тоді, коли сонце стояло в зеніті й заливало увесь двір своїм сліпучо-білим світлом. На лавочках сиділи пацієнти. Вони їли банани, черешні, пили домашні компоти та бульйони, розповідали рідним про те, як їх тут лікують, скільки ще вони лежатимуть у стаціонарі, яка противна білява медсестра, бо за те тільки, аби принести води чи передати передачку, вимагає заплатити аж двадцять гривень, і чим годували сьогодні на сніданок. Біля куща влаштувалися кілька хлопців із пивом і двома дівками, які під короткі спідниці забули надіти труси. Давид бачив їхні рожеві, вкриті по краях чорним волоссям, статеві губи. Він не міг довго отак стояти під сонцем: напікало голову, і страшенно хотілося пити. Неподалік зупинилася блискуча чорна машина. Давид помітив, що звільнилася лавочка, дві медсестри пройшли повз і швиденько збігли сходами нагору. Він сів скраєчку. Тінь від великого, розлогого дерева падала якраз на нього, і лоскотав обличчя ніжний прохолодний вітерець.

— Так, ты посиди, я выйду пройдусь. Он должен быть здесь. — Кіріл дістав цигарку, затиснув її губами — вона помітила, що губи в нього нервово тремтіли — клацнув запальничкою. Маленька червона цяточка спалахнула, і він глибоко вдихнув дим, потім випустив його через вікно й відчинив дверцята.

— А можна спросить, так, интереса ради, — Люда повернула дзеркальце заднього виду так, щоб їй було добре себе видно і, поправивши зачіску, перевела погляд на Кіріла, — кого ты ищешь?

— А что? — він нахилився і поглянув на неї з-під брів.