— А вещи какие-то у тебя есть? Забрать что-то нужно, или можем ехать? — Кіріл підкидав великим пальцем монетку та ловив її в долоню, блискучий мідяк перевертався в повітрі, Давид стежив за його польотом. Кіріл це помітив і, вчергове зловивши металеве кружальце, кинув його хлопцю. — Тебе, пошли, — звівся на ноги й зустрівся поглядом із Людою.

— Стой, — вона сказала це самими губами і замахала руками, даючи зрозуміти Кірілові, щоб він залишався на місці. Він помітив, що Люда дуже схвильована та ледь стримує себе від якогось лише їй відомого кроку.

Цієї миті Давид устав із лавки й озирнувся. Люда голосно скрикнула й знепритомніла. Давид опустився на коліна й обхопив голову руками. Його маленькі плечі затрусилися, але він не плакав, це було нервове. Кіріл, як не намагався, не міг утямити, що відбувається, він поклав Давиду руку на плече.

— Малой, че за цирк? Ты ее знаешь? — Давид на колінах підповз до жінки і, впавши їй на груди, тихо застогнав. Він не чув, що відбувається навколо, і йому було абсолютно байдуже, що саме там відбувається. Так минуло кілька хвилин, потім Давид підвівся, повернувся до Кіріла й чітко вимовив:

— Це моя мама, лікар мене обманув, її не вбили, вона жива! — червоні очі та сліди від сліз на обличчі, тонкі рівчачки обривалися біля вуст, він злизував сльози язиком і дивився на Люду. Вона розплющила очі.

— Да, измена. — Кіріл підійшов до жінки і, почекавши, поки вона подасть йому руку, допоміг їй підвестися. — Ну здорово, мамаша. И че мне делать теперь? — пішов до машини. — Давайте за мной. Мне дела решать надо.

Коли авто виїхало за ворота, Кіріл натиснув на гальма і, діставши з кишені мобільний, подивився на Люду. Вона тримала обома руками Давида за голову й нечутно йому щось шепотіла. Той тихо-тихо плакав і соромився своїх сліз, він дуже не хотів, аби Кіріл бачив, що він плаче. Втім, як не намагався, не міг утримати надривних почуттів у собі і схлипував, хапаючи ротом повітря й міцно тримаючи маму за плече. Він не уявляв, що було б, якби він раптом знову втратив її.

— Люда, выходи, — він стояв, спершись рукою на багажник, і палив, він дуже нервував.

— Малыш, сиди и не бойся, дядя хороший, мы сейчас поговорим и вернемся. Потом мы поедем домой и будем жить вместе. Хорошо? Ты веришь мне?

— А хіба мені є кому вірити, окрім тебе? — Давид опустив очі та шморгнув носом. Він щойно почав звикати до того, що в нього є мама і йому не треба за все в цьому житті відповідати самому.

Коли Люда вийшла з авто, Кирило розмовляв по телефону. Його голос, здавалося, ось-ось зірветься. Вона бачила, що він стиснув кулаки і м'яв пальцями напівпорожню пачку «Parlament Lights». Раз по раз різко закидав голову й важко випускав носом повітря, спльовував крізь зуби й бив носаком черевиків сухий ґрунт. Потім він розмахнувся та кинув слухавкою об землю. Сріблястий блискучий «Nokia» розлетівся на друзки, а він бив ногами маленькі уламки й голосно матюкався. Люда терпляче чекала, поки він заспокоїться і розпочне розмову.