— Так, заходите. Токо не все сразу, по очереди! — крикнула технічка, відчиняючи двері. — Одеваем бахилы, заразу не разносим, берем халатики. Бахилы — по гривне, халатик — бесплатно. — Їй було років під шістдесят, невисока, білява, крива на одну ногу, і ще Діераль помітила таку особливість: праве око було посаджене трохи вище за ліве, і ніс чомусь мав синій колір. Вона віддала жінці гривню і, натягнувши бахіли, рушила коридором у бік ліфта. Простоявши в чималому натовпі хвилин десять і так і не дочекавшись ліфта, вона запитала, де тут сходи, і піднялася на третій поверх. Коли Діераль увійшла до палати, Світлана спала. Одна рука — під головою, друга ледь торкалася підлоги. Вона була геть виснаженою. Синці під очима, і губи пошерхлі, бліді, і ще Діераль помітила на устах сліди крові, очевидно, Світлана кусала їх під час пологів. Сіла скраєчку і, поклавши на столик пакет із продуктами, довго отак сиділа й дивилася на сплячу.

— Пити дайте, пити, — Світлана розплющила очі. Вона ніяк не могла зупинити погляд на чомусь конкретному, очевидно, ще не прокинулась, і отак крізь сон промовляла ці слова, намагаючись подолати оцю межу між сном і реальністю.

— Пий, — Діераль налила у склянку води та піднесла їй до вуст. Світлана пила жадібно, великими ковтками, врешті закашлялась, і вода потекла їй на підборіддя, на сорочку й ковдру.

— Де я? — дивилася просто в очі Діералі, і та помітила, що в її очах тільки сірий якийсь туман і біль, який лишився ще з учора.

— Ти в лікарні, мила, — обхопила її руками за голову та кілька разів ущипнула за щоку.

— В лікарні? А ти чому тут?

— Я прийшла тебе відвідати. Як ти? Болить?

— Ні, ні, не болить! — спробувала підвестися, але сильно скрикнула і знову впала на ліжко.

— Лікар просив не вставати, у тебе шви, вони тільки до вечора загояться, — Діераль гладила їй чоло й міцно тримала в своїй її слабу й ніжну руку.

— А де моя дитина? — скинула ковдру і, витерши з чола піт, усміхнулася кутиками вуст.

— У загальній залі, їх там зараз саме годують, і мені сказали, що хвилин за десять ти зможеш його побачити.

— Ні. Як я дійду? Я не зможу дійти туди, — кілька разів зігнула й розігнула пальці, очевидно, уночі отерпли її руки.

— Я відвезу тебе на візку, це на поверх вище, — Діераль дістала з пакунка йогурт, сирок і кілька персиків. — Їж, Свєто, ти геть змарніла. Напевно, учора втратила кілограмів із десять, — налила ще води.

— Коли мене випишуть? — узяла ложечкою сир і відкусила персик. Соковитий фрукт бризнув, і сік скрапував на руки, такий липкий жовтуватий сік.