Президент подивився на годинник. П'ята ранку. Він нервово тер руки й оглядав молоді яблуні та вишні, які посадив сам. Торкнувся пальцями свіжої кори невисокої яблуньки — роса і запашний сік зволожили пучки, і, піднісши їх до носа, він на повні груди вдихнув тієї свіжості. Заплющив очі, вслухаючись у той шалений вранішній хор, у шумі якого вчувалися йому і шелест листя, і шепіт трави, і гавкіт сусідських собак, і плюскіт хвиль, і порипування старих сосен, що височать аж ген на межі, де червоніють кущі смородини, і посапування їжачків, і голос горлиці, а на голову падали важкі краплі роси, і так солодко й любо йому було стояти отак посеред саду, і ніби не було навколо нічого, тільки він і земля, і мати йде до корови, і батько човгає дорогою до лісу, покрикуючи на малого вертлявого собаку, що лащиться до нього й поривається вкусити за чобіт. Видихнув повітря, широко розплющив очі й дістав із кишені телефон.

— Так, я слухаю тебе, Оргусе, — рушив у бік будинку.

— Плівка в мене, президенте.

— Ти знаєш, що робити. Мені більше не телефонуй, — вимкнув мобільний, і, піднявшись сходами на балкон, увійшов до кімнати, і, переодягтись у темно-синій костюм «Бріоні», довго розглядав себе в дзеркало, потім відчинив двері й вийшов у коридор. Діти та дружина спали. Він крадькома пробрався через залу, сів у авто і, не сповіщаючи своїх охоронців, виїхав із двору. Трасою тільки зрідка шмигали туди-сюди іномарки, він звернув у бік Києва й увімкнув тиху музику, президент любив слухати блюз.

Розділ 56 (Chapter 56)

Розділ 56 (Chapter 56)

— Діерале, по-моєму, почалося, — Свєта відсунулася від столу і схопилася руками за живіт, вона важко дихала, і її обличчя враз вкрилося червоними плямами.

— Я викличу швидку, — Діераль кинулася до телефону, набрала номер. — Алло, швидка? Малишка, 35, квартира 97, у жінки перейми. Ні, води ще не відійшли, — поклала слухавку. — Сказали, щоб ти лягла і спробувала заспокоїтися, бригада буде за десять хвилин.

Свєта помалу вийшла в хол і лягла на диван. Діераль схопила сумку та похапцем складала туди все необхідне: халат, простирадло, мило, зубну щітку, мочалку, шампунь, пелюшки і гроші. Світлана лежала, дивилася в стелю і намагалася вирівняти дихання, втім, це їй не вдавалося, і вона нервово хапала ротом повітря й відчувала, як б'ється в ній маленька людина, і такими приємними та до болю рідними були ті удари. У двері подзвонили. Діераль відчинила. Чоловік і дві жінки увійшли до кімнати, оглянули Свєту, помацали живіт і, перезирнувшись, наказали їй іти за ними. Діераль сказала, що також поїде до лікарні. На запитання лікаря, ким вона буде породіллі, та відповіла: «Сестрою».