— Спасибі. Однак навряд чи вона повірить. Ця пані вважатиме, що нас образив її значок, незважаючи на всі наші запевнення, і що ця записка лише своєрідний еквівалент відповіді на її нападки.

— Можна переконати й інакше.

Луїза зосередила погляд на офіціантці — та, стоячи у дверях, базікала з кухарем. Природні сіро-блакитні кольори аури Луїзи стали насиченіші, а сама аура стиснулася, перетворившись у капсулу, що облягала тіло.

Ральф не до кінця усвідомлював, що саме відбувається… Але все відчував. Волосся в нього встало сторчма, по шкірі побігли мурашки. «Вона наповнюється силою, — подумав він, — натискає на всі вимикачі, запускає в хід усі турбіни, роблячи це почасти через жінку, якої ніколи досі не бачила і, можливо, ніколи більше не побачить».

Офіціантка теж відчула стороннє втручання.

Вона оглянулася, немов хтось окликнув її. Луїза натягнуто посміхнулася й помахала рукою, але коли вона заговорила з Ральфом, голос її тремтів від зусилля.

— Я майже… Майже дісталася.

— Дісталася до чого!

— Не знаю. До того, що мені було потрібно. Усе відбулося миттєво. Жінку звуть Зої, ї з двома крапками. Піди оплати чек, відверни її увагу. Постарайся зробити так, щоб вона не дивилася на мене, мені й так важко.

Ральф виконав прохання Луїзи, і доволі успішно, незважаючи на спроби Зої оглядатися на Луїзу. Коли Зої вибила чек, на касовому апараті з’явилася сума в 234,20$. Жінка прибрала цифри нетерплячим натисканням пальця на кнопку й знову глянула на Ральфа. Її обличчя було блідим, а очі стривоженими.

— Що з вашою дружиною? — запитала вона Ральфа. — Я ж вибачилася. Чому вона так дивно дивиться на мене?

Ральф знав, що Зої не може бачити Луїзу, адже він щосили намагався закривати собою огляд, але знав він і те, що жінка права — Луїза справді дивилася.

Ральф спробував посміхнутися:

— Не знаю, що…

Офіціантка здригнулася й роздратовано оглянулася на кухаря.

— Перестань гримотіти каструлями! — закричала вона, хоча в кухні лише тихо грало радіо. Зої знову обернулася до Ральфа:

— Гуркіт, як у В’єтнамі. Чи не будете ви такі люб’язні сказати вашій дружині, що неввічливо…

— Видивлятися? Але вона зовсім не дивиться. Правда. — Ральф відступив убік.

Луїза стояла в дверях і дивилася на вулицю, повернувшись до них спиною. — Ось, бачите?

Зої не відповідала кілька секунд, уважно розглядаючи Луїзу.