— Це було зовсім не так, як ти думаєш.
Вона думає те, що вона думає; хоч вона й кохає Скота Лендона, але вона не прив’язана до колеса його жахливого минулого, і вона думатиме те, що вона думає. Вона знатиме те, що вона знає.
— А тобі було десять років, коли це сталося? Коли твій батько…
— Атож.
Йому було лише десять років, коли батько вбив його улюбленого старшого брата. Коли батько
— І ти його вбив, Скоте? Ти вбив свого батька? Ти його вбив, це ж правда?
Голова в нього похнюплена. Волосся висить, затуляючи йому обличчя. Потім із-за цієї темної завіси проривається назовні одне сухе й конвульсивне схлипування, схоже на уривчасте «гав» собаки. Потім — тиша, але вона бачить, як здіймаються його груди, намагаючись скинути з себе важкий тягар. А тоді:
— Я розрубав йому киркою голову, коли він спав, і скинув його труп у висохлий старий колодязь. Це було в березні під час ураганної сніжної пурги. Я витяг його назовні за ноги. Я хотів закопати його там, де був похований Пол, але в мене не стало сил. Я намагався, намагався і намагався, але він, Лізі, не піддавався моїм зусиллям. Він наче впирався. І тоді я зіпхнув його в колодязь. Певно, він і досі лежить там, та коли вони продали ферму з аукціону, то я… я… Лізі… я… я…
Він тягнеться до неї, наче сліпий, і якби її там не було, він упав би обличчям на землю, але вона тут, і вони
Вони
Вони вдвох якось дають собі раду
16
16
— Ні! — прогарчала Лізі.
Рвучкими рухами пальців вона згорнула меню майже в рурочку, тицьнула його назад у кедрову скриньку і з ляском опустила кришку. Та було вже пізно. Вона зайшла надто далеко. Було вже пізно, тому що
17
17
Якось вони спромоглися вибратися з-під верби під снігопад. Вона обняла його під деревом ням-ням, і вони