1

Якщо голос Лізі прозвучав, як не її голос, то Дарла цього не помітила. Дарла почувала себе надто винною. Але разом із тим вона відчувала й щасливу полегкість. Кантата поверталася з Бостона «допомогти їм із Менді». Так ніби вона могла. «Так, ніби хто завгодно міг, включаючи Г’ю Олберніса та весь штат Ґрінлона», — подумала Лізі, слухаючи базікання Дарли.

Ти можеш допомогти, прошепотів Скот, який завжди мав що сказати. Здавалося, навіть смерть не могла стати йому на перешкоді. Ти можеш, люба моя дитино.

— …вона сама так вирішила, — запевнила її Дарла.

— Авжеж, — сказала Лізі.

Вона могла б нагадати сестрі, що Канті досі тішилася б життям далеко звідси разом зі своїм чоловіком, навіть не здогадуючись про те, що в Аменди проблема, якби Дарлі не забандюрилося зателефонувати їй (якби вона не встромила туди своє весло, як говориться у прислів’ї), але останнє, чого Лізі тепер би хотілося, — це встряти з Дарлою в суперечку. Усі її думки та бажання зосередилися на тому, щоб запхати клятущу кедрову скриньку назад під ліжко mein Gott і докласти всіх зусиль, аби забути про те, що вона її там будь-коли знайшла. Поки вона говорила з Дарлою, їй пригадався ще один із давніх афоризмів Скота: чим довше ти морочишся з тим, щоб відкрити пакунок, тим менше тебе цікавить, що там лежить у ньому всередині. Вона була переконана, що цей мудрий вислів можна пристосувати до всіх незнайдених речей — до кедрових скриньок, наприклад.

— Її літак прибуває в аеропорт Портленда десь одразу пополудні, — проторохтіла їй Дарла, не зупиняючись. — Вона сказала, що візьме напрокат машину, а я їй відрадила, це було б дурницею, я туди поїду й відвезу її додому. — Тут вона зробила паузу, готуючись до останнього стрибка. — Ти могла б зустрітися з нами там, Лізі. Якщо захочеш. Ми могли б пообідати в «Хуртовині», лише ми, дівчата, як у старі добрі часи. А потім усі разом поїхали б до Аменди.

«Про які добрі старі часи вона говорить? — подумала Лізі. — Ті часи, коли ти полюбляла смикати мене за коси, чи ті, коли Канті мала звичай ганятися за мною й дражнити мене „Міс Лізою без цицьок“?» Натомість вона сказала:

— Ти рушай туди, а я приєднаюся до вас, якщо зможу, Дарло. Я маю тут деякі пильні справи…

— Знову готуєш щось смачненьке?

Тепер, коли вона щиро призналася в тому, що звинуватила Кантату в умисному від’їзді на північ, Дарла могла дозволити собі пустотливий жарт.

— Ні, я маю тут віддати декому старі рукописи Скота.

І, в певному розумінні, це була правда. Бо незалежно від того, як розв’яжеться для неї справа з Дулеєм/Мак-Кулом, вона хотіла очистити кабінет Скота. Годі їй затягувати цю справу. Вона має передати папери Пітсбурзькому університету, це те місце, де вони мають зберігатися, але при цьому вона поставить умову, щоб її приятель-професор не мав до них ніякого доступу. Вудлайно нехай котиться до дідька.