Він подивився на неї терплячим поглядом. На перший погляд, вона дала б йому років тридцять п’ять. Та придивившись уважніше, побачила тонкі зморшки навколо його очей і зрозуміла, що він набагато старший, років на п’ять принаймні.

— Рушайте нагору, місус, якщо не хочете на самому початку нашої розмови дістати кулю у ступню. Тоді вам буде дуже боляче розмовляти про нашу справу. Ви навіть уявити собі не можете, скільки кісток та сухожиль у людській ступні.

— Ви не посмієте… вистрелити… Вас почують…

Її голос звучав усе далі, з кожним її словом. Це було так, ніби її голос був у поїзді, а поїзд почав від’їздити від станції. Її голос вихилився з вікна й посилав їй останні слова прощання. Прощай, маленька Лізі, голос повинен тебе покинути, скоро ти будеш німа.

— О, ніхто мене не почує, — сказав Дулей із виразом веселої самовтіхи. — Ваших найближчих сусідів немає вдома, вони поїхали на роботу, думаю, а ваш улюблений коп виїхав на завдання. — Його посмішка зблякла, а проте він примудрився зберегти вираз веселого подиву. — Ви переглядали всі ті папери. А може, навіть складали їх абощо. Гадаю, ви не проти трохи очистити цей кабінет, місус. Позбавте мене зайвого клопоту, вам це буде неважко.

— Перестаньте… перестаньте називати мене…

Місус хотіла вона закінчити свою фразу цим словом, але раптом сірі сутінки накотилися на неї і стали швидко чорніти. Перш ніж вони стали зовсім чорними й непроникними для її погляду, вона побачила, мов у тумані, як Дулей запхав пістолета за пояс штанів (Прострели собі яйця, замріяно подумала Лізі, зроби світові послугу) і кинувся вперед, щоб її підтримати. Вона не знала, вдалося це йому чи ні. Перш ніж це прояснилося, Лізі втратила тяму.

4

Вона відчула якийсь вологий доторк до обличчя, і спершу їй здалося, її лиже собака — можливо, Луїза. Але ж Лу була їхньою коллі ще в Лісбон Фолз, а життя в Лісбон Фолз відійшло в далеке минуле. Вони зі Скотом ніколи не держали собаки, можливо, тому, що в них ніколи не було дітей, а ці дві речі дуже природно поєднуються між собою, як арахісове масло і желе або як персики і світло-жовтий…

Рушайте нагору, місус… якщо не хочете на самому початку нашої розмови дістати кулю у ступню.

Згадка про цю фразу одразу повернула її до реальності. Вона розплющила очі й побачила Дулея, що присів навпочіпки перед нею з вологою ганчіркою в руці й дивився на неї своїми голубими очима. Вона спробувала відірватися від них. Щось брязнуло металевим звуком, і вона відчула тупий біль у плечі, коли щось зупинило її рух.