9
9
— Після подій на лаві, чи Пол вимочував свої рани в чаї, як ти вимочував свою руку в ту ніч у моєму помешканні?
Він лежить у ліжку поруч із нею, накрившись простирадлом лише до стегон, тож вона бачить верхні кучерики волосся, що росте на його лобку. Він курить сигарету, яку називає
що вона вже намагається виштовхати зі своєї свідомості.
Тим часом мовчанка розтягується. Вона вже майже вирішила, що він не стане відповідати, і тут він таки відповів. І тон його голосу вселяє їй упевненість у тому, що він ретельно обміркував свою відповідь, і саме це було причиною паузи, а не його небажання відповідати.
— Я абсолютно впевнений, що лікуватися чаєм ми почали пізніше, Лізі. — Він ще трохи міркує, потім киває головою. — Атож, я знаю, що пізніше, бо саме тоді я почав вивчати дроби. Одна третя плюс одна четверта дорівнює сімом дванадцятим, одне слово, усе таке.
Він усміхається… але Лізі, яка вже добре вивчила весь репертуар виразів, що з’являються на його обличчі, розуміє, що це усмішка нервова.
— У школі? — запитує вона.
— Ні, Лізі. — У тоні його голосу звучить ніби докір, що вона могла припустити таку нісенітницю, і коли він знову починає говорити, його голос забарвлюється якимсь холодним відтінком дитячої безпосередності. — Ми з Полом навчалися вдома. Тато називав школу загоном для віслюків.
На нічному столику біля лампи на книжці «Скотобійня-5» (Скот завжди бере із собою книжку, хоч би куди він їхав чи йшов, винятків не буває) стоїть попільничка, і він струшує на неї попіл із сигарети. Вітер надворі завиває, і старий готель тріщить під його натиском.
Несподівано Лізі спадає на думку, що, можливо, це не дуже добра ідея і що добра ідея — це перекинутися на другий бік і заснути, але думки в неї розділяються, і цікавість перемагає.
— А рани Пола в той день — у день, коли ти стрибав із лави, — були тяжкими? Не просто подряпинами? Я хочу сказати, ти ж знаєш, як діти дивляться на речі… Вода, яка витікає з пошкодженої труби, здається їм повінню…