— Ні. Усе могло б залагодитися, якби він тоді взяв мене у свої обійми — як він зробив після моєї першої спроби — і сказав мені, що це не моя провина, що це нічия провина, що це лише психодіотизм та й годі, як ото рак або церебральний параліч, або щось подібне, але він ніколи цього не зробив. Він лише відтягнув мене однією рукою, і я висів там, як маріонетка, чиї шворки порвалися… а потім ми лише…

У дедалі світліших сутінках Скот пояснює свою мовчанку про своє минуле одним жахливим жестом. Він на секунду притуляє палець до губів — це такий собі блідий знак оклику під його широко розкритими очима — і тримає його там: Тссссс.

Лізі пригадує, як Джоді завагітніла і покинула батьківський дім, і кивком підтверджує своє розуміння. Скот дарує їй вдячний погляд.

— Отже, загалом я зробив три спроби, — розповідає він далі. — Друга була через три або чотири дні після першої. Я старався як міг, але домігся не більшого, ніж у першому випадку. Але на той час уже було видно, що стовп, до якого він був прив’язаний, нахилився, і з’явилося друге півколо екскрементів, трохи далі від першого, бо він пересунув стіл і його ланцюг став досягати далі. Тато почав боятися, що він може відламати ніжку стола, хоч вона й була металева.

— Після своєї другої спроби я сказав татові, що тепер знаю, в чому моя помилка. Я не міг зробити те, що надумав, — не міг забрати його з собою, — бо він був завжди відключений, коли я до нього підходив. І тато мені сказав: «Що ж ти пропонуєш, Скутере, ти хочеш забрати його, коли він буде при тямі й біснуватиметься? Він просто відірве тобі твою хрінову голову». Я сказав, що знаю це. Я знав навіть більше, аніж це, Лізі, я знав, що коли він не відірве мені голову в підвалі, він відірве її в іншому місці, в Місячному Колі. Тому я запитав у тата, чи не може він вивести його з тями лише на трохи — ну, ти розумієш, щоб він лише очманів. Тоді я зміг би підійти до нього й обняти його так само, як я обіймав тебе сьогодні під деревом ням-ням.

— Ой, Скоте, — каже вона. Вона боїться за десятирічного хлопчика, хоч і знає, що великого лиха тоді не сталося; адже він виріс і перетворився на молодика, який тепер лежить у ліжку з нею.

— Тато сказав мені, що це небезпечно. «Ти граєшся з вогнем, Скуте», — сказав він мені. Я це знав, але не бачив іншого виходу. Ми не могли тримати його в підвалі довго; навіть я це розумів. І тоді тато скуйовдив мені волосся й сказав: «Що сталося з малим сцикуном, який боявся стрибнути з лави?» Я здивувався, що він про це пам’ятає, адже він тоді досить глибоко провалився в психодіотизм, і я був гордий.