Якщо їй доведеться говорити ще, її голос не витримає. І навіть якщо витримає, він відчує в ньому щось не те.

— Навіть свіжих пиріжків не хочете? У них чудові пиріжки! — Вона відчула усмішку в його голосі.

— Я на дієті! — тільки й спромоглася відповісти вона.

— Знаю я цих дієтників, — сказав він. — Доброго вам дня, місіс Лендон.

«О Господи, годі вже, годі!» — подумки благально вигукнула вона й гукнула у відповідь:

— Вам теж, заступнику!

Гуп-гуп-гуп, і він пішов.

Лізі дослухалася, чи не загуркоче мотор автомобіля, і через якийсь час їй здалося, що вона почула його, але дуже слабкий. Він, певно, припаркував машину біля її поштової скриньки, а до будинку дійшов пішки.

Лізі ще трохи полежала там, де вона була, збираючись на силі, потім підвелася, щоб сісти. Дулей зробив діагональний розтин її груді й продовжив його вгору до пахви. Нерівна глибока рана затвердла й трохи закрилася, але від її рухів вона відкрилася знову. Біль був нестерпним. Лізі знову зойкнула, й це тільки погіршило її стан. Вона відчула, як свіжа кров заструменіла по її ребрах. Чорні крила знову стали затуляти їй зір, і, прагнучи відштовхнути їх, вона знову й знову повторювала те саме закляття: «Я повинна дійти до кінця, я повинна проникнути за багряну завісу. Я повинна дійти до кінця, я повинна проникнути за багряну завісу. Я повинна дійти до кінця і проникнути за багряну завісу».

Атож, за багряну завісу. На пагорбі це були квіти люпину; у її свідомості це була важка завіса, яку вона сама повісила для себе — можливо, з допомогою Скота і, безперечно, з його мовчазної згоди.

Я вже за нею була.

Невже справді була? Так, була.

І я можу знову це зробити. Проникнути за неї або зірвати кляту штуковину, якщо буде треба.

Запитання: Чи вона й Скот бодай один раз згадували про Місячне Коло після тієї ночі в «Оленячих рогах»? Лізі думає, що ні. Звичайно, вони мали свої зашифровані слова, і ці слова вилітали з-поза багряної завіси в тих випадках, коли вона була неспроможна знайти його в галереях магазинів або у великих супермаркетах… не кажучи вже про той момент, коли медсестра не знайшла його в тому хріновому лікарняному ліжку… і він щось бурмотів про свого Довгого хлопця, коли лежав на паркувальному майданчику після того, як Ґерд Аллен Коул поранив його… і Кентуккі… Баулінґ Ґрін, коли він лежав при смерті…

Зупинися, Лізі! — заволав хор голосів. — Не роби цього, маленька Лізі! — кричали вони. — Ти не повинна, тобі не слід!..