Лізі спробує дістатися до будинку — й до вікодину — незабаром, але ще не зараз. Ідучи так само обережно широко розчепіреними ногами з напівповною склянкою води в одній руці та з просякнутим кров’ю квадратиком африканки — у другій, Лізі поплентала до запилюженої книжкової змії і сіла там на підлогу, сподіваючись на те, що незабаром три геріатричні пігулки ексцедрину бодай трохи полегшать її біль. І поки вона цього чекала, її думки знову повернулися до тієї ночі, коли вона знайшла його в кімнаті для гостей — він був у кімнаті для гостей, але він відійшов.

23

23

Вона дослухається до вбивчого завивання вітру навколо будинку, слухає, як тверді сніжинки стукотять по шибках вікон, знаючи, що вони тут самі-одні, що вона тут сама-одна. І коли вона це слухає, її думки знову повертаються до тієї ночі в Нью-Гемпширі, коли час був ніякий, а місяць дражнив темряву своїм мінливим світлом. Вона пригадує, як вона відкрила рота, щоб запитати, чи справді він може це зробити, чи справді забере її туди, але тут-таки знову його закрила, знаючи, що таке запитання ставлять лише тоді, коли хочуть виграти час… а хіба ви думаєте про те, як би виграти час не тоді, коли ви на супротивному боці?

А ми на одному боці, подумала вона тоді, як тепер пригадує. Якщо ми справді збираємося одружитись, то нам ліпше бути на одному боці.

Але було одне запитання, яке вона мусила поставити, можливо, тому, що тієї ночі в «Оленячих рогах» настала її черга стрибати з лави.

— А що як там ніч? Ти сказав, що вночі там відбуваються погані речі.

Він усміхнувся до неї.

— Ні, моє золотко, там не ніч.

— Звідки ти знаєш?

Він похитав головою, усе ще всміхаючись.

— Просто знаю та й годі. Так собака малого хлопця знає, коли йому треба вийти на дорогу й сісти біля поштової скриньки, бо скоро з’явиться шкільний автобус. Там десь близько до заходу сонця. Там часто так буває.

Вона не зрозуміла, що він хоче сказати, але не стала запитувати — одне запитання завжди приводить до іншого, так підказував їй її досвід, а час для запитань минув. Тому вона глибоко вдихнула повітря й сказала:

— Гаразд. Це — наш медовий місяць. Я б хотіла побувати десь іще — а не тільки в Нью-Гемпширі. Забери мене кудись іще. Мені хочеться нових краєвидів.

Він роздушив свою недокурену сигарету в попільничці, легенько взяв її за руки, трохи вище долонь. Його очі танцювали від збудження та чудового настрою — як добре вона пам'ятає доторк його пальців до її тіла в ту ніч.