— З вами все гаразд? Тобто, все — о’кей, я хотів сказати?

— Усе о’кей, дякую, — відповіла вона, з подивом відзначивши, що голос у неї звучав так бадьоро, ніби в неї й справді все було о’кей.

А надто, якщо взяти до уваги, що її блузка була вся просякнута кров’ю, а ліва грудь пульсувала, як… власне, для цього не можна було знайти належного порівняння. Вона просто боляче пульсувала та й годі.

Унизу — десь біля самих сходів, розрахувала Лізі, — заступник шерифа Олстон засміявся вибачливим сміхом.

— Я сюди заїхав дорогою до Кеш Корнерз. Там у них сталася невелика пожежа — загорівся чийсь дім. Підозрюють умисний підпал. Ви зможете побути сама дві-три години?

— Гаразд.

— Маєте мобільник?

У неї справді був мобільник, і вона подумала, що їй ліпше було б скористатися ним і зараз. Бо якщо вона й далі отак кричатиме до нього, то довго не витримає.

— Звісно! — гукнула вона у відповідь.

— Справді?

У голосі заступника шерифа почувся сумнів. Господи, а якщо він підійметься й побачить її? Тоді він дуже засумнівається, засумнівається в n-му степені. Та коли він знову заговорив, його голос уже віддалявся. Вона не могла сама собі повірити, що вона рада, але вона справді була рада. Тепер, коли все це почалося, вона хотіла дійти до кінця.

— Гаразд, зателефонуйте, якщо вам буде чогось треба. А згодом я ще заїду. Якщо ви кудись поїдете, залиште записку, аби я знав, що у вас усе добре, і повідомте, коли ви повернетесь, о’кей?

І Лізі, яка вже почала бачити — туманно, — що чекає її попереду, гукнула у відповідь:

— Авжеж!

Вона почне з того, що повернеться в дім. Але спочатку, перед усім іншим, їй треба випити склянку води. Якщо вона не вип’є води, і якнайскоріше, її горло може загорітися, як той будинок у Кеш Корнерз.

— Я проїздитиму повз крамницю Пейтла на своєму зворотному шляху, місіс Лендон, вам щось купити?

Так! Шість пляшок холодної кока-коли і пачку «Салем лайтс»!

— Ні, дякую, заступнику.