— Пробачте мені, — каже Лізі. Обидві сестри підстрибують на своїх стільцях. Цього разу Лізі примудрилася злякати одразу двох сестер замість однієї. Медсестра з мікрофоном записує «Ой!» на свою стрічку. Лізі пускає це повз увагу. — Мене звати Ліза Лендон, наскільки мені відомо, мій чоловік Скот…

— Місіс Лендон, атож. Ми знаємо. — Це сестра, в якої на одній цицьці зображений Кролик Баґз, а на другій — Елмер Фад, що націлює на нього пістолет, тоді як Каченя Дефі дивиться на них із долини знизу. — Доктор Янцен чекає на вас, щоб поговорити з вами. Він надавав вашому чоловікові першу допомогу в приймальному покої.

Лізі поки що нічого до пуття не розуміє, можливо, тому, що їй не було коли подивитися, що таке торакотомія в енциклопедії.

— Скот… що з ним сталося? Він зомлів? Знепритомнів.

— Доктор Янцен відповість на всі ваші запитання, я впевнена. Вам відомо, що він зробив паріетальну плевроктомію, а також торакотомію?

Плевро-що? Було б куди простіше, якби вони відповіли на її запитання простим «так». Тим часом медсестра, яка диктувала в мікрофон, простягає руку й торсає руду сонну голову, Коли він розплющує очі, Лізі бачить, що помилилася стосовно його віку, мабуть, він досить дорослий для того, щоб купити собі випивку в барі, але ж не стануть вони запевняти її, що саме він розтинав грудну клітку її чоловіка?

— Операція відбулася успішно? — запитує Лізі, не маючи жодного уявлення про те, до кого з цих трьох вона звертається. Вона відчуває, як у її голосі виразно звучить нота розпачу, ненавидить себе за це, але нічого вдіяти із собою не може.

Медсестра з мультперсонажами на грудях вагається якусь мить, і Лізі прочитує все те, чого вона боїться, в очах, які несподівано ухиляються від її погляду. Потім медсестра знову дивиться на неї й каже:

— Це доктор Янцен. Він вас чекав.

3

3

Після першого видимого розслаблення доктор Янцен швидко приходить до тями. Лізі думає, що цей чоловік справді належить до породи докторів — він міг би також належати до породи полісменів або пожежників. Але він ніколи не зміг би належати до породи письменників. Той, якого я знала, не міг навіть рота розтулити, перш ніж не вип’є свою другу філіжанку кави.

Вона усвідомлює, що подумала про свого чоловіка в минулому часі, і хвиля холоду робить жорстким волосся біля корінців на її потилиці і вкриває її руки сиротами. Після цього її опановує відчуття легкості, водночас чудесне й жахливе. Враження таке, ніби в будь-яку мить вона може злетіти вгору, наче повітряна куля, якій перетнули шворку. Й полетіти