у якесь інше місце. На Місяць, можливо. Лізі змушена глибоко вгородити нігті у свої долоні, щоб утриматися на ногах.
Тим часом Янцен щось шепоче медсестрі з мультперсонажами на цицьках. Вона слухає його й киває головою.
— Ви не забудете записати це згодом, так?
— Я зроблю це, перш ніж дзигарі на стіні видзвонять другу, — запевняє її Янцен.
— І ви певні, що слід робити саме так? — із сумнівом перепитує вона — її заперечення звучать непереконливо незалежно від того, про що вони говорять, думає Лізі, аби переконати себе в тому, що вона спроможна мислити розважливо.
— Звичайно, певен, — відповідає він, а потім обертається до Лізі й запитує, чи вона готова піти нагору у відділення Олтона. Він пояснює, що там лежить її чоловік. Лізі каже, це буде чудово. — Гаразд, — мовить Янцен із усмішкою, що здається стомленою й не дуже щирою. — Сподіваюся, у вас на ногах добрі гірські черевики. Це на п’ятому поверсі.
Коли вони рушають назад до сходів — повз ТОМАСА ЯНЕЗА та ЕЛІЗАБЕТ ВАНДЕРВО, — сестра з мультгероями на грудях розмовляє по телефону. Згодом Лізі зрозуміє, що, розмовляючи пошепки, Янцен наказав сестрі зателефонувати нагору й відключити Скота від вентилятора. У такому разі він прийде до тями настільки, щоб упізнати свою дружину й почути від неї слова прощання. А може, йому пощастить сказати їй і кілька своїх слів, якщо Бог дасть йому трохи повітря, щоб він міг задіяти свої голосові зв’язки. Згодом вона зрозуміє, що відключення його від вентилятора скорочувало йому життя з кількох годин до кількох хвилин, але Янцен вирішив, що такий захід буде цілком виправданим, оскільки, на його думку, виграні години не дають Скотові Лендону найменшої надії на одужання. Згодом вона зрозуміє, що вони поклали його в найменшу палату, яка в їхній маленькій комунальній лікарні призначалася для епідемічних хворих.
Згодом.
4
4
Коли вони повільно йдуть нагору в гарячому задушливому повітрі, яке висить над сходами, Лізі довідується, як мало молодий Янцен може розповісти їй про хворобу Скота — як він сам насправді мало знає. Торакотомія, каже він, це не лікування, а лише спосіб запобігти накопиченню рідини, ця процедура мала випустити повітря, заблоковане в легеневих кавернах Скота.
— Про яку половинку легенів ідеться, докторе Янцен? — запитує вона в нього, й чує жахливу відповідь:
— Про обидві.
5
5
І тоді він запитує в неї, чи давно Скот хворий і чи бачився він із лікарем до того, як «загострився його нинішній стан». Вона відповідає, що стан у Скота не загострювався. Скот не був хворий. Він десь підхопив невеличкий нежить, і в нього текло з носа протягом останніх десятьох днів, і він трохи покашлював та чхав, але цим, по суті, все й обмежувалося. Він навіть не приймав алерест, хоч і думав, що це алергія, та й вона так само думала. Вона помічала й у себе схожі симптоми, це буває з нею щоразу наприкінці весни та на початку літа.