— Так.

Удалині загуркотів грім, ніби підтверджуючи, що так воно і є.

— Лізі, звідки ти зна…

— Бо він обрізав телефон.

— А мобіль…

— Він у машині. Зараз погасне світло.

Вона дійшла до кінця великого письмового стола з червоного дерева — а й справді, Великий Слон Ідіота, подумала вона, на ньому, либонь, поміститься і довбаний реактивний винищувач, — і зараз до того місця, де стояла її сестра, залишилося не більш як вісім кроків по килиму, поцяткованому брунатно-малиновими плямами її власної крові.

Коли вона дійшла до Аменди, світло ще горіло, й Лізі на мить опанував сумнів. Зрештою, хіба не існувала можливість, що гроза повалила дерево і, падаючи, воно обірвало телефонну лінію?

Авжеж, можливо, але тут ідеться про інше.

Вона спробувала віддати Аменді револьвер. Аменда не хотіла брати його. Він упав на килим, і Лізі напружилася в чеканні пострілу, після якого пролунає зойк Аменди або її власний, коли куля влучить котрійсь із них у щиколотку. Револьвер не вистрелив, а тільки дивився кудись удалину своїм єдиним ідіотським оком. Коли Лізі нахилилася підняти його, вона почула якийсь глухий звук унизу, ніби хтось на щось наштовхнувся або щось повалив. Можливо, картонну коробку, наповнену переважно чистими аркушами — з тих, що поставлені одна на одну.

Коли Лізі знову подивилася на сестру, руки Аменди були притиснуті, ліва поверх правої, до її худих грудей. Обличчя в неї було бліде; очі здавалися темними озерами жаху.

— Я не можу утримати цей револьвер, — прошепотіла вона. — Мої руки… бачиш?

І вона повернула їх догори долонями, показуючи порізи.

— Візьми цю гемонську штуку, — сказала Лізі. — Ти не будеш у нього стріляти.

Цього разу Аменда неохоче стиснула пальці навколо обтягнутого ґумою руків’я револьвера.

— Ти обіцяєш?

— Ні, — сказала Лізі. — Але майже обіцяю.

Вона подивилася в напрямку сходів, які спускалися вниз, до сараю. У тому кінці кабінету було темніше, й там ніби витало щось зловісне, а надто тепер, коли Аменда взяла в руки револьвер. Аменда, якій не можна було довіряти, Аменда, спроможна утнути все. Її можна було попросити приділити вам якусь частку свого часу, але чекати від неї чогось більшого не випадало.

— Який у тебе план? — прошепотіла Аменда.