Та про це можна було не турбуватися зараз. Було вже поночі. Насамперед їй треба подумати про все те, що вона зібрала тут. І про своїх сестер, Дарлу та Канті, яких Аменда відрядила до психіатричної клініки в Деррі, Акадія, і які зараз, певно, на повній швидкості поспішають туди. Бо вона не хотіла, щоб їх затягло в опрацьовану Джимом Дулеєм сортувальну машину містера Сілвера.
Але чи справді вона так дуже турбувалася про цих двох? Ні, звичайно. Звісно, вони відчуватимуть, що їх нахабно ошукали… і їм буде дуже цікаво довідатися, що ж відбулося… та зрештою вони заспокояться, коли вони з Амендою скажуть їм, що в них просто не було іншого виходу. А чому не було? Бо сестринська любов цього вимагала, ось чому. Вони з Амендою мали потурбуватися про їхню безпеку, і тут можна було б вигадати для них якусь історію (якою саме історією можна було б пояснити такий варіант, Лізі не мала щонайменшого уявлення, хоча Скот на її місці неодмінно щось би вигадав). Без вигаданої історії тут, певно, не обійтися, бо, на відміну від Аменди й Лізі, Дарла та Кантата мали чоловіків. А чоловіки надто часто бували тими дверима чорного ходу, крізь які таємниці втікали в зовнішній світ.
Коли Лізі вже обернулася, щоб піти, її погляд упав на книжкову змію, яка мирно спала під стіною. Усі ті щоквартальники та університетські журнали, усі щорічники та об’єднані звіти, копії дисертацій, написаних на тему творчості Скота. У багатьох із них були фотографії минулого життя — їх можна було б назвати: СКОТ І ЛІЗІ! РОКИ ЇХНЬОГО ШЛЮБУ!
СКОТ І ЛІЗІ! РОКИ ЇХНЬОГО ШЛЮБУ!Вона легко уявила собі, як двійко студентів розбирають змію на її складові частини, потім запихають усе це добро в картонні ящики з етикетками спиртних напоїв на боках, складають ящики в кузов вантажівки й везуть їх геть. До Пітсбурзького університету? «Прикуси собі язика», — подумала Лізі. Вона не вважала себе жінкою злопам’ятною, але після знайомства з Джимом Дулеєм радше в пеклі піде сніг, аніж вона відправить матеріали літературної спадщини Скота в таке місце, де Вудлайно міг би їх почитати, не оплативши спершу квиток на літак. Ні, вона скоріше передасть їх бібліотеці Фоґлера в Менському університеті — трохи нижче по дорозі, якщо їхати від Клівз Мілз. Вона уявила собі, як стоїть і спостерігає за останнім пакуванням, а потім, можливо, принесе хлопцям глек із охолодженим чаєм, коли роботу буде закінчено Один із них, можливо, скаже їй, що він дуже любив читати книжки її чоловіка, а другий, мабуть, скаже, що вони глибоко співчувають їй у горі. Так, ніби він помер два тижні тому. Вона їм подякує. А потім дивитиметься, як вони від’їжджають з усіма цими замороженими образами її життя зі Скотом, повантаженими на їхню машину.