Вони всі влаштували східняк у більярдному салоні, і Кудлатий Браковіч висунув теорію (ви, Милостивий Читачу, уже її чули) про те, що вони всі стануть героями — не кажучи вже про славу на радіо та телебаченні, — коли «знайдуть» тіло. А все, що для цього треба зробити, на думку Кудлатого, — узяти дві тачки й набити багажники по саму зав’язку риболовецьким знаряддям. Коли знайдуть тіло, їхня легенда буде на сто відсотків достовірною. А ми, офіцере, щучку надумалися половити в річці, тій, що Роял. Хе-хе. І гляньте, що найшли.

Коли нам до мети, нарешті, лишалося зовсім недалеко, вони вже мчали дорогою з Касл-Рока до Бек-Гарлоу.

25

25

Близько другої дня в небі скупчилися хмари, проте спершу ніхто з нас не поставився до них серйозно. Востаннє дощ у нас був на початку липня, то звідки йому тепер узятися? Але хмари все громадилися й громадилися, на півдні від нас, підбивалися вище, і вище, і вище, темні грозові стовпи, синюшно-фіолетові. І повільно повзли в наш бік. Я уважніше до них придивився, шукаючи тієї мембрани знизу, яка б означала, що за двадцять чи п’ятдесят миль від нас уже дощить. Але зливи ще ніде не було. Просто купчилися хмари.

Верн натер собі п’ятку, і ми спинилися на перепочинок, поки він закладав собі в лівий черевик мох, здертий із кори старого дуба.

— Ґорді, як думаєш, дощ буде? — спитав Тедді.

— Думаю, так.

— Охрініти, — зітхнув він. — Охрініти який хороший кінець охріненно хорошого дня.

Я розсміявся, і він мені підморгнув.

Ми рушили в путь, тільки тепер трохи повільніше, зважаючи на Вернову п’ятку. Десь між другою та третьою годиною світло дня стало інакшим, і ми вже напевно знали, що буде дощ. Спека не відступила, ще й парко стало, але ми знали. І птахи теж. Вони з’являлися нізвідки й розтинали небо, виповнюючи його тріскотнею та пронизливо перегукуючись. І світло. Рівномірну ритмічну яскравість немов пропустили крізь фільтр, вона набула перлистого відтінку. Наші тіні, що вже знову видовжувалися, також стали розмитими, утративши виразні обриси. Сонце то ховалося за яруси хмар, то виринало звідти, а небо на півдні забарвилося в колір міді. Ми спостерігали, як грозові громаддя пливуть до нас, зачаровані їхнім розміром і німою загрозою. Подеколи в їхніх нутрощах вибухала гігантська лампочка, і на мить вони з гігантських фіолетових синців ставали світло-сірими. З черева найближчої до нас хмари сяйнула виделка блискавки, така яскрава, що лишила синій відбиток на моїй радужці. А слідом за нею не забарився й протяглий гуркіт грому, від якого здригнулася земля.