— Арманд Сент-Пір, — каже Джек до того, хто найближче до дверей. — Джек Сойєр. Зустрічались біля «Смачно в Еда». — Він простягає руку і не надто дивується, що Шнобель лише дивиться на неї. Джек мило всміхається. — Ви нам сильно допомогли там. Дякую.

Шнобель не реагує.

— Як думаєте, у них виникнуть проблеми із затриманням? — Джек неначе запитує в Шнобеля, чи буде дощ після опівночі.

Шнобель дивиться через плече Джека, як Дейл, Боббі і Том допомагають Джорджу Поттеру вийти з патрульного авто і швидким кроком ведуть його до запасного входу. Венделл Ґрін здіймає фотоапарат, але його мало не збиває з ніг Денні Чеда, котрий навіть і не зрозумів, на якого йолопа він натрапив.

— Дивись куди йдеш, клята шкапо, — волає Венделл.

Шнобель тим часом люб’язно глянув на Джека, якщо це можна так назвати, коротким холодним поглядом.

— Що ж, — каже він. — Подивимось, що з цього вийде.

— Так, безумовно, — погоджується Джек.

У голосі вчувається радість. Він протискується і стає між Мишеням і Диктатором Біллом: Грізна П’ятірка плюс один. Мабуть, зрозумівши, що він їх не боїться, двоє широкоплечих хлопців дають йому місце. Джек схрещує руки на грудях. Якби в нього був жилет, сережка і тату, він точно був би як свій серед них.

Арештований і охоронці швидко долають дистанцію між авто і будівлею. У той момент, коли вони вже майже доходять до відділку, Шнобель Сент-Пір, духовний лідер Грізної П’ятірки, батько Емі, язик і печінку якої було з’їдено, стає перед дверима. Його руки, як і раніше, сплетені на грудях. В бездушному сяйві ліхтарів стоянки його масивні біцепси — сині.

Боббі і Том раптом стають схожими на переляканих цуциків. Дейл дивиться на нього широко відкритими очима. Джек ледь посміхається, руки схрещені, погляд спрямований на все і в нікуди водночас.

— Зійдіть з дороги, Шнобеле, — каже Дейл, — я хочу ув’язнити цього чоловіка.

А що Джордж Поттер? Він приголомшений? Він змирився? Чи, можливо, і те й інше? Але коли сині, налиті кров’ю, очі Шнобеля зустрічаються з карими очима Поттера, Поттер не опускає погляду. Позаду нього цікаві на стоянці змовкають. Енді Рейлсбек і Морті Файн, що знаходяться між Денні Чедою і Дітом Джесперсоном, витріщились, роззявивши рота. Венделл Ґрін здіймає фотоапарат, затамовує дихання, мов снайпер, якому випала честь зробити постріл — єдиний постріл, варто зауважити — під командуванням генерала.

— Ти вбив мою доньку? — запитує Шнобель.

Спокійне запитання було гірше найпронизливіших криків. Здається, увесь світ затамував подих. Дейл не рухається. Цієї миті він, здається, закляк, як і всі решта. Світ чекає, чується лише єдиний низький сумний сигнал корабля на річці, якого затримав туман.