— Сер, я ніколи нікого не вбивав, — каже Поттер.

Він говорить тихо і невиразно. Хоча Джек і не очікував нічого іншого, слова досі відбиваються в його серці, у них є несподівано болюче почуття власної гідності. Джордж Поттер неначе говорить за всіх хороших несправедливо звинувачених людей світу.

— Станьте вбік, Шнобелю, — спокійно каже Джек. — Ви ж не будете його бити.

І Шнобель, котрий уже, здається, не впевнений навіть у собі, справді відступає. Перш ніж Дейл прямує далі з арештованим, пронизливий, веселий голос — це може бути тільки Венделл — кричить:

— Гей! Гей, Рибак! Посміхнись на камеру!

Вони всі озираються, не лише Поттер. Вони змушені: цей звук вимагає, щоб на нього звернули увагу, як звук від тертя нігтем по грифельній дошці. На затуманеній стоянці — спалахи: один! два! три! чотири! Дейл бурчить.

— Щоб ти здох! Пішли, хлопці! Джеку, ти теж!

Позаду них один із копів кричить:

— Дейле! Схопити цього покидька?

— Облиш його! — кричить Дейл, і проштовхується всередину.

Аж доки двері не зачиняються і Дейл не опиняється в нижньому залі з Джеком, Томом і Боббі, він не усвідомлює наскільки був переконаний, що Шнобель просто вихопить старого від нього і скрутить йому шию, як курчаті.

— Дейле? — невпевнено кличе Деббі Андерсон зсередини сходів. — Усе гаразд?

Дейл дивиться на Джека, котрий досі стоїть зі схрещеними на грудях руками й усміхається ледь помітною усмішкою.

— Думаю, що так, — каже Дейл.

Через двадцять хвилин Джек і Генрі (цього джентльмена привели сюди з пікапа, і він досі намагається зорієнтуватися) сидять у кабінеті Дейла. З кімнати для очікування, що за зачиненими дверима, чутно розмови, які супроводжуються реготом і сміхом: там майже всі копи відділку поліції Френч Лендінґа, це неначе клята новорічна вечірка. Іноді лунають вигуки і ляскання, які можуть бути тільки звуками хлопців (і дівчат) у синьому, що дають п’ять. Через деякий час Дейл заспокоїть їх, але поки що дає їм змогу зняти напругу. Він розуміє, що вони зараз відчувають, хоча сам уже заспокоївся.

У Джорджа Поттера зняли відбитки пальців і запроторили його в камеру нагорі, щоб обміркував усе. Браун і Блек з поліції штату вже в дорозі. Поки що досить. Щодо тріумфу… ну, усмішка його друга і погляд в нікуди на якийсь час відкладали тріумф.

— Я думав, що ти перешкоджатимеш Шнобелю, але добре, що ти цього не зробив, — каже Джек. — У нашому Рівер-Сіті могли б виникнути серйозні проблеми, якби ти спробував застосувати до нього силу.

— Думаю, після сьогоднішнього вечора я зміг краще зрозуміти, що він відчуває, — відповідає Дейл. — Сьогодні, коли зникла моя дитина, я мало в штани не наклав.