— Так, звичайно.

— То хто ж цей друг? Ви дали нам список, і ми всіх їх попіднімали з ліжок. Це ще щастя, що ми їх застали: літо і все таке. Ніхто з них не казав, що підвозив вашу дружину і сина додому. Ніхто не бачив їх від ранку понеділка.

— Що ж, може, досить нам розводити балаканину? — сказав Вік. — Зателефонуймо до Кембера і дізнаймося напевне.

— Почекаємо до сьомої, — відповів Мейсен. — Залишилося тільки п’ятнадцять хвилин. Дамо йому можливість умитись і трохи прочуматись. Механіки зазвичай рано беруться до роботи. Він же на вільній зайнятості.

Вік знизав плечима. Усі ці дурні роздуми вели в глухий кут. Донна і Тед у Кемпа. Він відчував це всім своїм нутром, так само як знав, що це Кемп розгромив будинок і залишив сперму на їхньому з Донною подружньому ліжку.

— Звичайно, це не обов’язково мав бути друг, — міркував далі Мейсен, неуважно спостерігаючи, як цигарковий дим розвіюється в ранковому повітрі. — Тут можливі безліч варіантів. Вона залишає машину в Кембера і там натрапляє на когось, кого ледве знає, і той чоловік чи жінка пропонує місіс Трентон підкинути її з сином назад до міста. Або ж їх відвіз сам Кембер чи його дружина. До речі, він одружений?

— Так. У нього гарна жінка.

— Це могла бути вона, він чи будь-хто інший. Люди завжди охоче допомагають леді в біді.

— Ви маєте рацію, — погодився Вік, і собі закурюючи.

— Але все це також не має значення. Питання й надалі залишається відкритим. Де довбана машина? Ситуація ж не змінилася. Жінка й дитина лишилися самі. Їй потрібно купувати продукти, їздити на пошту і в хімчистку, вирішувати ще з десяток дрібних справ. Якби чоловік їхав усього на кілька днів чи навіть на тиждень, можна було б спробувати обійтися без авто. Але десять днів чи два тижні… це надто довго в містечку, де є лише одне нещасне таксі. Узяти машину напрокат. У такій ситуації хтось залюбки підігнав би їй машину сюди. Вона могла б зателефонувати в «Герц», чи в «Евіс», чи в «Нешнел» і попрохати доправити авто сюди чи до будинку Кембера. То де ж воно? Я знову повертаюся до того самого. На цьому подвір’ї мусила стояти машина, розумієте?

— Не думаю, що це важливо, — не погодився Вік.

— Може, й ні. Якщо знайдеться якесь просте пояснення, ми скажемо: «Боже, як же можна бути такими дурнями». Але дивним чином я зациклився на цьому питанні. Проблема була в голці? Ви впевнені?

— Сто відсотків.

Мейсен похитав головою.

— Навіщо їй узагалі ця морока з замінними чи орендованими машинами? Для людини, яка має інструменти й тямить у ремонті, тут роботи на п’ятнадцять хвилин. Приїхав і поїхав. То де ж…