Чаріті пригадалися кредитні картки й музичний автомат «Варлітцер», який чоловік Голлі зміг придбати, та не знав, як його полагодити. Це вразило Бретта і, здавалося, певним чином вразило і її саму. Можливо, до деякої міри вона дивилася на всі ці речі очима Бретта, очима Джо. І з неї було досить.

— Так, думаю, я вже нагостювалася, — відповіла вона. — Удень скажу про це Голлі.

— Добре, мамо, — він глянув на неї трішки сором’язливо. — Я б не проти приїхати сюди знову. Знаєш, вони мені подобаються. І Джим — класний малий. Може, він колись приїде в гості до нас у Мейн?

— Звичайно, — з вдячністю й здивуванням сказала Чаріті. Вона подумала, що Джо не був би проти. — Напевне, це можна влаштувати.

— Добре. А тепер розкажи, що говорив містер Торнтон.

— Обов’язково.

Та Альва так і не передзвонив. Коли він уранці годував курей, у його великого кондиціонера згорів мотор, і почалася боротьба не на життя, а на смерть, щоб кури не передохли від денної спеки. Донна Трентон назвала б це ще одним ударом долі, тієї, яку вона прочитала в каламутних, сповнених жагою вбивства очах Куджо. Коли проблему з кондиціонером було вирішено, була вже четверта година. Альва Торнтон того дня втратив шістдесят дві курки і вважав, що дешево відбувся. До того часу протистояння, що в понеділок по обіді почалося на випаленому сонцем подвір’ї Кемберів, уже завершилося.

Енді Мейсен був вундеркіндом прокуратури штату Мейн, і знаходилися люди, які стверджували, що одного дня — в не дуже далекому майбутньому — він очолить кримінальний департамент. Цілі самого Енді Мейсена сягали куди вище. До 1984-го він сподівався стати прокурором штату, а в 1987-му взяти участь у виборах губернатора. А після восьми років губернаторства — хто знає?

Він походив із великої бідної білої сім’ї. Разом із трьома братами й двома сестрами вони жили в нужденному, напіврозваленому будинку на Суботній дорозі на околиці містечка Лізбон. Його брати й сестри цілком відповідали нормальним — або ж ненормальним — місцевим стандартам. Тільки Енді і наймолодшому братові Марті вдалося закінчити середню школу. Деякий час здавалося, що її подолає і Роберта, та після вечора танців у випускному класі вона залетіла далі, ніж бачила. Вона покинула школу й одружилася з хлопцем, який у двадцять дев’ять усе ще мав вугрі, пив «Нараґансет»[81] прямо з бляшанки і товк її й дитину. Марті загинув в автокатастрофі на шосе № 9 у Дархемі. Він і якісь його п’яні друзі на швидкості сімдесят миль за годину спробували вписатись у вузький поворот на пагорбі. «Камаро», у якому вони їхали, двічі превернувся й загорівся.