Битка вже була в крові. Куджо все ще намагався відповзти, та його рухи сповільнились. Йому вдалося ухилитися від одного удару, і битка черкнула по гравію, та наступний влучив йому по хребту, змусивши впасти на задні лапи.

Донна вирішила, що йому кінець, і навіть позадкувала крок чи два назад. Вона зі свистом втягувала й випускала повітря з легень, наче якусь киплячу рідину. Тоді він із глибоким, лютим гарчанням скочив на неї знову. Вона замахнулася ще раз із тим самим важким, ухкаючим ударом, та коли Куджо покотився по траві, стара битка врешті розламалася навпіл. Основа її відлетіла і з мелодійним «бам!» стукнула в ковпак правого переднього колеса «пінто». У її руці залишилася тільки тріснута вісімнадцятидюймова[89] палиця.

Куджо знову підводився, а точніше… підтягувався на ноги. По його боках стікала кров. Очі блимали, як ліхтарики в несправній машині для пінболу.

І все ж таки їй і досі здавалося, що він усміхається.

— Ну ж бо, давай! — заволала Донна.

Востаннє напівмертва руїна, що колись була хорошим собакою Бретта Кембера, стрибнула на ЖІНКУ, що змусила її так страждати. Донна рвонула вперед з тим, що лишилося від бейсбольної битки, і довге гостре вістря з горіхового дерева занурилося Куджо в праве око, а потім і глибше, до мозку. Пролунав тихий, зовсім незначний розрив, ніби між пальцями різко розчавили виноградинку. Рухаючись за інерцією, Куджо повалився на Донну, збивши її з ніг. Зуби Куджо вищирились і клацали всього в кількох дюймах від її шиї. Коли Куджо почав підбиратися вище, вона підняла руку. По морді з одного боку стікало око. З пащі огидно смерділо. Донна спробувала відштовхнути його морду, зуби Куджо зчепилися в неї на передпліччі.

— Припини! — закричала вона. — Ти коли-небудь припиниш? Будь ласка! Будь ласка! Будь ласка!

На її обличчя липким струменем збігала кров, собача і її власна. Біль у руці огорнув її цілу, здавалося, заполонивши весь світ. Куджо поволі відтискав її руку геть. Потріскана ручка гротескно посмикувалась і підстрибувала. Здавалося, вона виростає з голови, з того місця, де колись було око.

Він схопив її за горло.

Донна відчула його зуби на своїй шкірі і з останнім тремтливим зойком викинула вперед обидві руки, наче поршні, і відштовхнула його вбік. Куджо важко гепнувся на землю.

Задні лапи шкребли по гравію. Все повільніше, повільніше. Завмерли. Вціліле око втупилося в гаряче літнє небо. Хвіст лежав у неї на ногах, важкий, як турецький килим. Він втягнув повітря. Видихнув. Вдихнув іще раз. Почулося здушене хрипіння, і раптом із пащі бризнула цівка крові. Куджо здох.