— Я не маю права! На програмі стоїть захист!
— Ти ще не второпав, що ми з тобою діємо незаконно? Одне слово, набирай номера і відправляй мені через мережу програму,
Він забарабанив по клавіатурі. Цокання клавіш скидалося на ритми якогось несамовитого танцю.
Айфон задзеленчав. Анаїс увімкнула і побачила, що надійшло повідомлення. У причепі була програма стеження.
Вона простягнула хлопцеві свого мобільника — з технікою вона завжди не ладнала.
— Встанови програму і виведи на дисплей.
За кілька секунд вона вже розглядала карту приміських районів Ніцци. Блимаючи, шляхом повзла крапка — то був всюдихід. Анаїс якимось шостим чуттям збагнула, що їй треба поспішати.
— Я ще закачав туди програму джіпіес, — докинув молодик. — Якщо згубите їх, запустіть її. Вона підкаже, куди прямувати.
Вона вдячно кивнула. Він знову схопив свого слоїчка і звичним жестом закапав очі.
— Що треба сказати?
— Я вас не бачив, — усміхнувся комп’ютерник. — І нічого не чув про всюдихода.
— Гарний хлопчик, — сказала вона, підморгнувши йому.
Уже на порозі вона обернулася і зробила такий порух, наче мастурбує уявного прутня.
— Дивись, не понатирай мозолів!
Молодик зашарівся, та нічого не сказав.
Бігцем прямуючи до авто, Анаїс оцінила свої сили. Доведеться ще раз перетнути Францію із заходу на схід. Це вона зуміє. До Ніцци було майже шістсот кілометрів. Вона подолає їх за п’ять годин. Та потім треба буде звернути з шосе і їхати місцевими шляхами. А якщо вона заблукає? Навіть попри джіпіес-навігатора?
Вона попрямувала до виїзду на головну автостраду. Справжня її проблема зараз полягала в іншому. Цієї ночі вона спала всього кілька годин, минулої геть повік не склепила, а позаминулої спала годин зо три, не більш. Вона ледве трималася на ногах, та й то завдяки нервовому збудженню.
Вона набрала номера Закрауї. Найнебезпечнішого і найчарівнішого з-поміж своїх підлеглих. Той відповів після другого гудка.