Можливо, думав собі Нарцис, Шаплен не просто юзав у мережі, а когось таки шукав. Він записав адреси сайтів і заходився завантажувати їх, проглядаючи чільні сторінки. У такий спосіб він з’ясував, що Ноно відвідував і пристойні форуми для нормального спілкування, і геть розбещені на кшталт: «Клацни, якщо хочеш мене джиґнути». Нарцис відкривав для себе програми, про які навіть не підозрював. Одна пропонувала надіслати на мобільника повідомлення, якщо за п’ятнадцять метрів од твого будинку проходила «дівчина, про яку ви мрієте». Інша обіцяла сповістити номер авто, де за кермом сиділа дівчина, що сподобалася вам.

Він повернувся до повідомлень, які відправив і отримав Ноно. Читати їх було непросто. Там було повнісінько орфографічних помилок і скорочень, які не відразу щастило збагнути: «зсм» замість «засмучена» і «пдр» замість «падаю від реготу»… Збивали з пантелику численні смайлики, понатикані де треба й не треба. Уся та писанина була просякнута збудженням, та насправді за нею стояла примара глибокої самотності, що страшенно засмутила Нарциса. Йому аж перехотілося вже йти цим слідом.

Хоч як воно там було, одне відкриття він уже вчинив. Поміж багатьма сторінками знайшов ту, що понад усе цікавила Ноно. То був сайт Sasha.com, що належав компанії, яка організовувала так звані speed-dating, тобто вечірки для самотніх людей, де кожному надавалася обмежена кількість часу, всього декілька хвилин, щоб зацікавити розмовника. Гасло сторінки було таке: «Сім хвилин змінять усе твоє життя».

На тій сторінці був форум, який давав новачкам нагоду познайомитися і розповісти щось про себе, перш ніж зустрітися в якомусь реальному місці. І справді, в коментарях жваво обговорювалися знайомства офлайн.

Нарцис увійшов на ту сторінку.

Ледь він написав декілька слів, як йому стало зрозуміло, що він повертається до своєї переднішої особистості.

«Це Ноно: —). Я повернувся».

IV Ноно

IV

Ноно

— Шатле, прийшли до тебе.

Анаїс нічого не сказала. Вона лежала на ліжку, втупившись у свого в’язничного номера, сама в камері площею дев’ять квадратних метрів. Та самотність була все ж таки розкішшю, хоч вона й не просила її. Ліжко, стіл і стілець тут можна було пересувати. І це теж була розкіш, адже її не помістили в камеру для особливо небезпечних злочинців, де все наглухо пригвинчене до підлоги.

Усі її розваги напередодні зводилися до мандрівки в автомобілі для в’язнів і розмов із соціальним працівником, а потім і з директором ізолятора тимчасового утримання, який розповів їй про порядки у в’язниці. Крім того, їй довелося роздягнутися догола і пройти медичний огляд, під час якого в неї взяли мазок. Недуги в неї не виявили, тільки лікарка записала собі, що в неї шрами на руках.