Вона перечитала абзац. І була певна, що таки знайшла той міфологічний епізод, який став фатальним для Юґа Ферне. Зазначила вона й інші згадки про кастрацію у грецькій міфології. Проте обряд під Єнським мостом цілком відповідав убивству Урана. Він достеменно повторював деякі подробиці легенди. Крон скористався кам’яним серпом. Убивця на малюнку застосував кремінну сокиру. Бог жбурнув геніталії в море. Убивця кинув свою страшну здобич у Сену, що була для нього альтернативою морській стихії.

Поки що Анаїс знайшла тільки один збіг поміж тими трьома міфами. Кожна легенда змальовувала стосунки батька із сином, зокрема із проблемним сином. Мінос запроторив Мінотавра до лабіринту, бо той був потвора. Ікар загинув із власної необачності, бо полинув аж до Сонця. А Крон був батьковбивця: він покалічив і забив свого батька, аби владати всім світом.

Чи крилося в цьому всьому те, що стосувалося і самого вбивці? Чи був убивця з Олімпу недобрим сином? А може, розгніваним батьком? Вона звела очі. До ворон, які ласували недоїдками, приєдналися безпритульні коти. Кабелі протигелікоптерної безпеки і колючий дріт з гостряками розтинали небо за вікном на квадрати.

Анаїс знову заходилася читати. Боги-засновники відкривали для неї новий всесвіт, що не мав нічого спільного зі світом богів-олімпійців. Тут ішлося про попереднє покоління. Первісне. Звірувате. Сліпе. Некеровані потвори, що уособлювали собою природні сили. Гіганти. Циклопи. Гекатонхейри[50].

Тут простежувався ще один зв’язок із тією первісною порою. Зріст жертви. Символічно Юґ Ферне належав до гігантів, титанів, чудовиськ… Анаїс і не сумнівалася, що вбивця обрав його з цієї причини. Жертвопринесення мало бути незмірне і виходити за будь-які межі. Воно належало до пори первісних богів. Пори хаосу і безладу. Крім того, це вбивство передувало іншим, як ото титани передували богам-олімпійцям.

Вона підвелася і пошукала на полицях щось про первісне мистецтво. Книжки були пошарпані, зачитані, заяложені. Видно було, що вони служили знаряддям боротьби з нудьгою, лінощами та відчаєм.

Анаїс знайшла антологію етнічних масок. Стоячи біля стелажів, вона погортала книжку. Якщо судити зі світлин, машкара вбивці скидалася швидше на африканські чи ескімоські маски. Та деталь теж мала вагу. Убивця з Олімпу не розігрував виставу. Він убив, перебуваючи в самісінькому осерді хронотопу богів, духів і давніх вірувань. Для нього все воно було реальністю.

Увійшла наглядачка. Пора на обід. Подумавши про те, що вона опиниться поміж в’язнями, Анаїс відчула, як у неї стиснулося серце. Відучора вона відчувала, що над нею нависла загроза. Поліцай у в’язниці ніколи не буде бажаним гостем. Та вона боялася чогось іншого. Чогось конкретнішого і заразом невиразного. Смертельної загрози боялася.