І відразу ж відчув запах куряви. Недобра ознака. За кілька кроків перед ним постало розкішне помешкання одиначки. Велика вітальня. Кухня у стилі гай-тек. Праворуч коридор, куди, либонь, виходили двері одної чи двох спалень. Планування зручне, скрізь простір і досить повітря.

Шаплен обійшов кутового дивана перед плазмовим телевізором на стіні. Він не розглядав інтер’єру. Усе розкішне. Дороге, стильне. І вкрите грубим шаром пороху — надто грубим, щоб не занепокоїтися. «Ситуація загострюється. Я боюся». Невже 29 серпня стало для неї фатальним?

Його погляд упав на жіночого портрета. І цього разу обличчя нікого йому не нагадало. Років із тридцять. Легкі світлі коси. В овальному обличчі з високими вилицями було щось російське. Великі очі, чорні та млосні. Вуста червоні, повні, соковиті. Шапленові згадалося отруєне яблуко Білосніжки. Усе разом просто-таки просякнуте чуттєвістю, наче Медіна допіру поринула в джерело щирого бажання.

Геть не те, чого він чекав. Голос її відсилав до холодної елегантності, владної краси, тоді як насправді її ім’я личило б швидше смаглявій тілистій магрибці. А перед ним постала гожа квітка з сільських лук. Може, в ній текла кабільська кров… Світлину зробили на борту якогось судна. Шапленові спало на думку, чи не фотографував він її сам на якомусь орендованому вітрильнику…

Він витяг світлину з рамки, поклав до кишені й обійшов помешкання. Нічого несподіваного там не було. Житло сучасної парижанки, забезпеченої інтелектуалки. І жодного натяку на фахові інтереси чи службові обов’язки. Він швидше виснував би, що тут мешкає студентка. У вітальні, коридорі та спальні було повнісінько книжок. Розставлених за алфавітом. Філософія. Літературознавство. Етнологія. Філологія… Веселого небагато.

Порпаючись у шухлядах, він урешті знайшов студентського квитка. Медіна Малауї, двадцять вісім років, аспірантка в Сорбонні за спеціальністю «філософія». Пошукав ще і знайшов цілу теку про неї. Родом вона з півночі Франції. Здобула ступінь бакалавра в Сент-Омері. Магістерську з філософії захистила в Ліллі. У Парижі писала докторську дисертацію про творчість Моріса Мерло-Понтi — сама назва на цілі три рядки. Здуріти можна!

Шаплен замислився. Як заробляла вона собі на хліб? Татова доця? Побічні заробітки? Відповіді не було, та її гардероб наводив на певні думки. «Прада», Шанель», «Ґуччі», «Барбара Буї»… На горішній полиці купа сумочок. На долішній — цілий ряд черевичків. На які гроші купувала вона все це добро? І відколи філософія стала давати такий зиск? Чи не працювала вона разом із ним? «Ситуація загострюється. Я боюся».