Запало ще важче мовчання. Вона майже чула, як риплять коліщата в їхніх мізках. Жодної причини не було в них, щоб їй вірити. Та у в’язниці хоч не хоч, а живеш надією. Чотири молодиці, застромивши руки в кишені, мерзли в подертих куртках. Видно було, як вони дриґонять під тими заяложеними лахами.

Анаїс тиснула далі.

— Тільки одне повідомлення. Кілька секунд, не більше. І я поклопочуся про вас.

Вони знову перезирнулися. Кивнули одна одній. Троє щільно обступили Анаїс. Вона подумала вже було, що зараз їй дадуть бубни. Та ті молодиці тільки затулили її.

Дракониця ступнула вперед. На її смаглявій шкірі зміївся розлючений плазун. Анаїс опустила очі: на долоні магрибки лежав приліплений скотчем телефон.

Анаїс ухопила його. Притьмом набрала повідомлення. Крім розсекреченого номера, написала: «ПАРИЖ 75009. Неаполітанська вулиця, 64. Медіна Малауї». Повагалася і додала: «Нехай щастить».

Набрала Фрерового номера і натиснула кнопку.

Ох і дурепа вона.

Анаїсине повідомлення Шаплен отримав на станції метро «Орлеанська Брама». Що ж, вона часу не гаяла. Те повідомлення зміцнило їхню угоду. Якщо, звісно, в домі на Неаполітанській вулиці його не чекає ціла орда поліцаїв. Він назвав водієві адресу Медіни Малауї і набрав номера, якого надіслала Анаїс. Озвався автовідповідач. Той самий холодний голос, що й 29 серпня. Повідомлення він не лишив. Ліпше неочікувано заявитися до її помешкання. Або й обшукати його, поки не буде господині.

Авто котилося бульваром Распай. Шаплен ще раз подумки перебрав усе, що дізнався сьогодні вранці. Анаїс, тридцятирічна жінка, що перебувала в слідчому ізоляторі Флері-Мерожі, відкрила йому таємницю його долі: він став піддослідним. З одного боку, ця думка лякала його. З іншого — давала надію. Він не божевільний. Його просто отруїли. Та якщо є трутизна, то є і засіб від трутизни. Якщо синдром викликано штучно, то його можна зупинити. А може, тепер, коли він позбувся тієї капсули, настане й одужання? Він знову глянув на капсулу в себе на долоні. Ото якби відкрити її, відсканувати, дослідити…

Таксі дісталося вулиці Сен-Лазар, обігнуло майдан Етьєн-д’Орв, де стояла церква Пресвятої Трійці, й виїхало на Лондонську вулицю. Шапленові це щось нагадувало. Він терпіти не міг Дев’ятого округу. У цьому куточку Парижа вулиці поназивали на честь європейських міст, але забудовані вони були понурими, холодними і недоступними кам’яницями. Над козирками під’їздів бовваніли атланти й каріатиди, наче виструнчені вартові. Перехожих тут не видно: це царство страхових компаній, нотаріальних і адвокатських бюро.