Щоб потрапити до бібліотеки, вона мусила зачекати до 17-ї години. Як і всім бранкам, Анаїс доводилось підкорятися в’язничному ладові. А розклад мінявся щодня, щоб унеможливити будь-яку спробу втечі.

Потрапивши нарешті до бібліотеки, вона знайшла книжки з історії фотографування. Відтоді як Ле Коз розповів їй про дагеротипи, вона покладала на той слід великі надії. Якщо вбивця з Олімпу таки застосовував цю методу, щоб увічнити свої злочини, їй треба дізнатися про нього все.

Задум її був простий. Досі вбивця дотримувався крайньої обережності. Їм так і не пощастило з’ясувати походження героїну, а також воску, пір’я і крил дельтаплана. Так само не зуміли вони виявити джерело анестетику, що ним злочинець приспав бугая, якого приніс у жертву. Поміж ними і знаряддями злочину не встановили ніякого зв’язку. Та, може, він виявив меншу обережність у поводженні з дагеротипами? А що, як матеріали, яких потребує ця особлива технологія, його зрадять?

Із книжок з’ясувалося, що Луї-Жак-Манде Даґер винайшов цю методу в середині ХІХ століття. Вона полягала в поліруванні мідної пластини, вкритої сріблом. Потім її обробляли йодистими випарами, щоб вона стала світлочутливою. Далі на цю пластину за допомогою об’єктива проектували зображення, що потім проявляли ртутними випарами. Відполіроване дзеркало із зображенням занурювали в гіпосульфіт натрію, щоб захистити від впливу повітря плівкою димеру хлориду золота.

Ілюстрації у книжках були не зернисті, а лисніли, наче ртуть. Вони нагадували їй про сни. У тих світлинах була та сама суперечність, що й у нічних мареннях: вони уявлялися і темними, і заразом світлими, і невиразними, і водночас чіткими. Наочно воно все мало вигляд темної хмари, де розриви утворювали срібні візерунки, які так мерехтіли, що здавалися нереальними.

Вона поринула у фахове видання. Не дуже вона його вчитала, проте втямила, що технологія ця складна і потребує чимало часу, надто ж тоді, коли знімають. Важко було повірити, що на місці злочину вбивця міг змарнувати стільки часу, щоб закарбувати те діло в такий спосіб. Але ж знайшли вони коло Ікарового тіла той уламок дзеркала! Вбивця впустив додолу першу пластину і мусив дістати другу. Він постарався позбирати всі друзки, та одної все ж таки не знайшов. Лише так можна було пояснити, звідки взявся той уламок.

Вона раптом подумала, чи надали Соліні цілковитий запис її балачки з Ле Козом. Здається, ні. Про дагеротипи він не згадував. Тож ця зачіпка є тепер лише в неї.

Відхилившись од книжки, вона заплющила очі і спробувала уявити собі, на що схожі дагеротипи, зняті на місці злочину. Мінотавр. Ікар. Уран.