— Скажіть їй, що прийшов Ноно. Ноно від Юсефа.

Адміністратор звів брову. Він із відразою повторив сказане й уважно вислухав відповідь, краєм ока наглядаючи за Шапленом.

Потім поклав слухавку і неохоче сказав:

— Пані Барак чекає вас. Третій поверх. Апартаменти двісті дванадцять.

У ліфті Шаплена оточувала та ж таки дзенська атмосфера: м’яке світло, темні стіни, білі орхідеї. Така обстава може заспокоїти або ж довести до істерики. Шаплен постарався відволіктися від усього. Він беріг снагу для зустрічі з таємничою ліванкою.

Він вийшов із ліфта і попрямував до апартаментів. Три тлусті молодиці в кінці коридора торохтіли, немов ситі папуги. Цілувалися, гладили одна одну по плечах, надто гучно реготалися. Років по п’ятдесят, у яскравих убраннях, зачіски щедро скроплені лаком, блискучі оздоби сяють, мов феєрверк. Ліванські або єгипетські дружини приїхали до Парижа погуляти або ж у заслання, поки їхні чоловіки не повернуться до влади на батьківщині.

Він помалу підійшов і вклонився. Найнижча жінка, що стояла на порозі, широко всміхнулась у відповідь. Полиск зубів на її смаглявому обличчі скидався на інкрустацію зі слонової кістки у скульптурах із чорного мармуру в Стародавньому Вавилоні.

— Заходь, хлопчино. Я зараз.

Шаплен усміхнувся, намагаючись приховати подив. Якщо судити з того панібратства й тикання, вони були вже знайомі. Ще один забутий епізод? Він прослизнув у двері, кивнувши двом гостям з медовими косами.

Він увійшов до першого покою й опинився в обставі, що швидше улягала класичному стилеві престижного готелю. Білі стіни, брунатні дивани, золотаві абажури. Скрізь розкидані валізи і сумки від Луї Віттона з монограмою LV. З однієї роззявленої валізи завбільшки з шафу повипадали вечірні сукні. Багаж войовниці, що висаджувалася тільки на князівських берегах.

Позаду пролунав сміх, потім грюкнули двері. Коли він обернувся, Софі Барак пронизала його поглядом.

— Ти чого приліз? Тебе Юсеф прислав?

Шаплен вирішив не звертати уваги на гостру зміну тону. Спершу треба було упевнитися.

— Перепрошую, ми… ми знайомі?

— Попереджую: я ні з ким навпрямки не контактую. Якщо ти вирішив поминути Юсефа…

— Та ні, я хочу дещо дізнатися.

— Дізнатися? — вона невесело посміхнулася. — Теж не ліпше.

— Я непокоюся за подругу.

Софі завагалася. Щось у Шапленовій поведінці бентежило її. Може, його щирість. Принаймні на поліцая він не скидався. Вона пройшла вітальню, відчинила шафу, дістала оберемок суконь і запхала його до здоровезної валізи. Пролунав стукіт дерев’яних вішалок. Ліванка готувалася до від’їзду.