— Там.

Туанен махнув пальником до бічних дверей ліворуч од них. То був вихід у доки. Кубела побачив чи, може, здалося, ніби побачив мокру постать, яка скоцюрбилася долі. Бранка скидалася на Анаїс, та лице її затуляла відлога.

Кубела кинувся до неї. Туанен перепинив його тим смертоносним пальником. Полум’я мало не випекло йому очей.

— Не підходь до неї, — сказав дідуган. — Не час ще…

— І як ти завадиш мені? — вигукнув Кубела, сягаючи за спину.

— Якщо ти підійдеш до неї, вона помре. Можеш мені повірити.

Кубела завмер. Він ні на крихту не сумнівався в його словах. Туанен був мастак на різні потворні трюки.

Він випустив колодку свого ЧЗ.

— Я хочу впевнитися, що це Анаїс.

— Іди сюди.

Дідуган попрямував у пітьму, тягнучи за собою балон на коліщатах. Кубела недовірливо подався за ним. Відблиски полум’я танцювали в калюжах. Низьке гудіння пальника перемежовувалося з гуркотом бурунів.

Убивця зупинився за декілька кроків од бранки. Опустив балона і простягнув до неї руку. Кубела подумав було, що Туанен зараз скине з неї каптура. Та дідуган замість того задер їй рукава. Мокра шкіра дівчини була вся в шрамах од ран, яких вона сама собі завдала.

У Кубелиних мізках сяйнула згадка про їхню коротку вечірку в Бордо.

«Ви певні, що не хочете відкоркувати мою пляшку?»

Зап’ястя бранки були скручені хомутом. Здавалося, вона прокидається. Вона вовтузилась, і кожен її порух виказував її виснаження, кволість або наркотичне сп’яніння.

— Ти накачав її наркотиками?

— Звичайне заспокійливе.

— Вона поранена?

— Ні.