— І як тепер відбуваються ваші досліди?

— Їх припинили. «Мотрійку» закрили.

— Чому?

Дідуган засудливо покрутив головою.

— Мої результати їх не переконали. Піддослідні зазнають одиничних нападів. Вони міняють особистість, та геть непередбачувано. Декотрим навіть щастить вирватися з-під нагляду. Військо і «Метис» дійшли висновку, що мої розробки ніколи не знайдуть практичного вжитку. Ні військового, ні комерційного.

— Здається, ти з цим не згоден.

Туанен поворушив пальцями в осяяних пальником сутінках.

— Мені начхати на їхні рішення. Я — творець. Я граюся людськими долями.

Кубела спостерігав за співрозмовником. Прегарні риси, численні зморшки, велична постава голови. Життя знівечило це обличчя, лишивши найнеобхідніше — шкіру та кістки, позбавлені тіла. Справжнісінький навіженець, що поставив себе понад людьми і законом.

— Ви знищили всіх піддослідних?

— Не всіх. Ти ж тут.

— Чому?

— Тому що тебе захищаю я.

— Як?

— Вбиваючи людей.

Кубела геть заплутався. Ревисько моря знай атакувало їхній притулок. Оглушливий гуркіт, який наповнював бункера, відлунював у всіх доках.

— Поясни.

— Наприкінці 2008 року мені сповістили про психіатра, що скрізь пхає свого носа. Мене це не здивувало. Декотрі пацієнти виходили з-під нагляду. Нічого дивного, що вони знову опинялися в божевільнях.

— Ти впізнав мене?

— Мені передали інформацію, що зібрали на тебе. Хотіли знати, що я чув про тебе як про психіатра. Уяви собі! Близнюк Кубела! Я вражений був, упізнавши тебе тридцять років по тому. І тоді я збагнув, що наші долі нерозривно пов’язані. Грецький фатум.