— Вони вже тоді вирішили мене убити?

— Хтозна. Я запропонував використати тебе в експерименті. Вони відмовилися: завеликий ризик. Я надав свої докази. У мене була твоя давня медична картка. Я змалював історію твого народження, двоїстість твого походження і складність твоєї психіки. Довів їм, що ти ідеальна кандидатура. У твоїй душі були дві особистості.

Кубела поволі кивнув і підхопив:

— І ось мене обробили, і я змінив багато особистостей. Ноно. Нарцис. Януш… Лихо в тому, що я щоразу брався до розслідування, намагаючись дізнатися, що породило цей синдром і хто я насправді.

— Ти став ще небезпечніший! Та й комітет вирішив згортати програму. Від весни 2009 року вони заходилися знищувати всі сліди «Мотрійки». І в мене виник задум, як порятувати тебе від ліквідації.

— Ти задумав убивство?

— Так. Злочин, до якого ти був би причетний і який призвів би до твого затримання. Тоді ти здобув би недоторканність. Трохи збуривши медіа, знайшовши тобі адвоката й експерта із психіатрії, я вивів би тебе з-під загрози.

Кубела почав просягати в божевільну логіку психіатра.

— І тому ти вбив Урана?

— Убивство мало бути божевільне. Мене надихнула грецька міфологія. То була моя давня пристрасть. Люди весь час перетинають міфи, наче просторі зали, що захищають їх і облямовують їхні долі. Щось на кшталт доків для підводних човнів: простори, які нас обмежують, мають невидимі стіни.

Отож, усе зводиться до простісінької злочинності. Франсуа закортіло дізнатися більше.

— Я бачив убивство. І не раз малював його на полотнах. Як я міг стати свідком тієї бойні?

— Я призначив тобі зустріч і очей з тебе не зводив. Упорснув тобі анестетик. Убив волоцюгу і викликав поліцію. Та все пішло не так. Ти запізно заснув і все бачив. А ті дурні так і не приїхали.

— Усе могло б відбутися, та приголомшення від убивства викликало в мене чергову дисоціативну втечу. Я отямився у Каннах, потім у Ніцці і пам’ятав лише вбивство.

— У Корто. Психіатра художників. — Туанен засмучено похитав головою. — Лікувати божевілля живописом… — Вираз його обличчя змінився. — Утім, чом би й ні? Він теж продукт 70-х…

Кубела провадив:

— Хтозна, чи зазнав я чергової душевної травми, та пам’ять згубив знову. Отямився волоцюгою в Марселі і став Янушем. У листопаді 2009 року…

Туанен вмить пожвавішав.

— Ти був найліпшим нашим піддослідним! Щодва місяці нова втеча! Я казав їм: препарат справляє на тебе разючий ефект! — Він звів вказівного пальця. — Ти був ідеальним пацієнтом для вивчення подрібнення особистості. — Голос його став тихіший. — Та було запізно. Про випробування і про саму програму вже ніхто й балакати не хотів.