— Що б ти там не робила, яку б вендету не оголосила, я хочу це припинити. Це зайшло занадто далеко. Те, що ти зробила… це абсолютно неприйнятно. Ти злишся на мене, і я розумію чому, але це… Що ж, це геть не те саме.

Черрі мовчки спостерігала за нею. «Можливо, — подумала Лаура, — можливо, вона обмірковує мої слова». Мовчання ставало все довшим. І довшим.

— Бу! — Черрі опинилася прямісінько перед її обличчям.

Лаура хрипло скрикнула й відступила.

— Знаєш, недавно мені дуже не пощастило. Хтось зламав мою сторінку, відправив твіт, і мій бос подумав, що це зробила я. Звільнив мене.

В очах Лаури спалахнула провина, і вона квапливо відвернулася.

— Як воно — втратити роботу, Лауро?

— Ти божевільна, — прошепотіла вона.

— Здається, у тебе теж чорна смуга. Розлучення, серіал… Знаєш, кажуть, біда не ходить одна. Я справді сподіваюся, що це не так.

Лаура витріщилася на неї, обурена, але водночас її накрив первісний страх.

— Ти мені погрожуєш?

— А в тебе й справді звичка бачити в моїх словах найнеймовірніші речі.

— Я знаю, що то була ти.

— Ти нічого не знаєш. І тобі слід бути дуже обережною перед тим, як повторити це знову. Пам’ятай, Лауро. Біда не ходить одна або… Що ж, не будемо забігати наперед.

Черрі розвернулася й пішла геть, і Лаура не могла більше нічого, окрім як спостерігати, тому її відразу ж охопило жахливе відчуття безпорадності.

Лаура сиділа у вітальні навпроти двох офіцерів із столичної поліції. Вона зволікала із дзвінком. Це б показало всю серйозність ситуації, чого вона уникала. А ще те, як відреагувала Черрі… Це означало, що вона знала. Але ж Лаура нікому не розповідала про це.

Уперше, коли вони прийшли до будинку, жінка розповіла їм усе, і це наче знесло якусь греблю, і полегшення від розділення цієї ноші було дуже приємним. Потім вони пішли й провели розслідування. Лаура була налякана, як ніколи до цього, чекала, молилася, щоб вони скоро повернулися до неї й вона могла припинити весь час озиратися.

Тепер вони повернулися, і Лаура знала, що все стане на свої місця. Скоро все закінчиться. Вони підсумували факти з втішливою ясністю, випили чаю, з’їли тістечка. На тарілці залишився тільки один флорентин[24], і офіцер надто часто поглядав на нього. Його напарниця дивилася в записник.

— Тож лише для абсолютної ясності. Ви не отримували жодних надокучливих чи злісних дзвінків?