— Кілька днів тому я почула від ITV, що мій, наш проект скасували.

— Що?

— Іззі, це прозвучить божевільно… жахливо… О Господи, я не відходжу від теми, хоч тобі й може так здатися, коли ти почуєш те, про що я розповім.

— Продовжуй.

— Я боялася розповідати…

— Ти можеш розповісти мені будь-що, — м’яко сказала Ізабелла.

— Обіцяй не засуджувати.

— Звісно.

Лаура глянула на подругу: це була швидка поступка для подальшої розмови. Заволодівши її увагою, вона не знала, з чого почати. Лаура покрутила чашку в руках, а потім несподівано розплакалася. Майже відразу, щойно перша сльоза скотилася вниз, Лаура опанувала себе й швидко привела до ладу чистим носовичком із сумочки. Іззі, утішаючи, накрила своєю долонею її руку.

— Що таке? Лауро?

— Черрі повернулася.

Іззі напружилася.

— У якому сенсі повернулася?

— Вона живе разом із Даніелем. Багато місяців тому я сказала їй дещо неправдиве. Це змусило її піти, але вона з’ясувала, що я збрехала, і захотіла його повернути. Він запропонував їй переїхати до нього. Тим часом, щоб покарати мене за мої слова, вона сказала, що забере в мене все. Даніель не відповідає на мої дзвінки, Говард хоче розлучитися, а кілька днів тому я дізналася, що вона відправила мертве цуценя виконавиці головної ролі в моєму новому проекті. Моєму рятівному проекті.

Від почутого в Ізабелли відвисла щелепа, її недовіра зростала.

— Мертве цуценя? Що, заради Бога, ти їй сказала?

— Я сказала їй, що Даніель помер. Коли вона була у від’їзді в Мехіко. Вона повернулася, і я не хотіла, щоб вона його бачила. Я зателефонувала їй, коли вона зійшла з літака, і сказала, що він помер. І вона не могла побачити його, бо ми його кремували й розвіяли прах.

Ізабелла все ще намагалася підбадьорливо всміхатися, але кутики її рота затремтіли й опустилися. Лаура бачила в очах подруги спантеличення вкупі з недовірою.

— Ти сказала, що не будеш засуджувати.

— Ні! Я не засуджую, — квапливо сказала Ізабелла.