Одного разу я глянув повз Керол, що, як на таку ранню пору, виглядала напрочуд привабливо, і угледів Стоука Джонза. Хоч він сидів спиною до віконця роздачі, неможливо було не помітити милиць, спертих поруч на стіл, і чудернацького малюнка на спині куртки. Скіп мав рацію: справді скидалося на горобиний слід. Відтоді минув майже рік, коли я вперше почув, як якийсь тип в телевізорі назвав його «відбитком великого Американського боягуза».

— Не знаєш, що це? — запитав я у Керол, тицяючи пальцем.

Вона довго вдивлялася, врешті-решт похитала головою.

— Ні. Напевно, якийсь жарт, зрозумілий тільки йому.

— Наш Стоук і жарти? І сподіватися не варто.

— Оце так! Вірші складає, а сам не знає.

— Облиш, Керол. Ти мене без ножа ріжеш.

Коли наша зміна скінчилася, я провів Керол Джербер до Франкліна, переконуючи себе, що це простий знак ввічливості й у жодному разі не може розцінюватись як зрада Еннмарі Саусі у Ґейтс-Фоллзі, а потім потрюхикав до Чемберлена, розмірковуючи, хто може знати, що означає цей горобиний слід. Тільки тепер до мене дійшло заднім числом, що мені й на думку не спало поцікавитись у самого Джонза. Та піднявшись на свій поверх, я побачив дещо, що спрямувало мої думки геть в інше річище. Після того, як я, ледь продерши очі, о шостій тридцять пішов займати місце на конвеєрі поряд з Керол Джербер, хтось обмазав двері Девіда Дірборна кремом для гоління: усі одвірки, клямку, а особливо товсту смугу проклали на порозі. У нижньому шарі відбилася боса ступня. Я посміхнувся. Дірка, замотаний в один лиш рушник, відчиняє двері, прямуючи в душ — і ба-бах, тра-ля-ля!

Все ще посміхаючись, я увійшов у 302-гу. Нейт писав за своїм столом. Судячи з того, як він старанно затуляв записника рукою, я зробив висновок, що це лист Сінді за цей день.

— Хтось намазав двері Дірки кремом для гоління, — сказав я, підійшовши до своїх полиць і хапаючи підручника з геології. Я збирався піти до вітальні третього поверху і трішки підготуватися до контрольної у вівторок. Нейт спробував набрати серйозного, осудливого вигляду, але не зумів і теж посміхнувся. У ті дні він постійно прагнув стати праведно-добропорядним і весь час трохи не дотягував. Підозрюю, з роками його успішність покращилася, хоч і дуже шкода.

— Чув би ти, як він репетував, — сказав Нейт і пирхнув, та відразу ж затулив рота дрібним кулачком, гамуючи подальше негідне хихотіння. — І присягаюся — лайкою на мить зрівнявся в класі зі Скіпом.

— Ну, щодо матюків, не думаю, щоб хтось зрівнявся в класі зі Скіпом.

Нейт дивився на мене і між бровами в нього пролягла зморшка занепокоєння.