— Ну, якщо це не ти… — сказав Нейт, і я ледь не розреготався. Нейт Гоппенстенд, що сидить у самих трусах і круглій шапочці, зі своїми по-дитячому вузькими, притрушеними ластовинням безволосими грудьми, і проникливо дивиться на мене з-понад випнутих, тендітних ребер. Нейт, що грається в татуся.

Стишуючи голос, він спитав:

— По-твоєму, це Скіп?

— Ні. Якщо вже гадати, хто на цьому поверсі міг вважати вимащування дверей старости кремом страх яким кумедним, то я б сказав…

— Ронні Мейленфант.

— В яблучко, — я націлив на Нейта палець пістолетом і підморгнув.

— Я бачив, як ти йшов до Франкліна з тією білявкою, Керол, — сказав він. — Гарненька.

— Просто за компанію, — пояснив я.

Нейт сидів у трусах і шапочці, посміхаючись, мовляв, ага, розказуй казочки. Може, це й справді були казочки. Нехай. Вона мені подобалася, хоч я майже нічого про неї не знав. Тільки те, що вона з Коннектикуту. Студентів-працівників з інших штатів було небагато.

З геологією під пахвою я попрямував коридором до вітальні. Там сидів Ронні в шапочці, загнувши її спереду догори і пришпиливши, так, що вона скидалася на капелюх газетяра. З ним сиділо ще двійко хлопців з нашого поверху: Г’ю Бреннен і Ешлі Райс. Судячи з того, який вигляд мали всі троє, годі було стверджувати, що в них був найзахопливіший суботній ранок у світі, та коли Ронні угледів мене, очі в нього загорілися.

— Піт Райлі! — вигукнув він. — Ти саме той, хто мені потрібен! У «чирву» грати вмієш?

— Так. І, на щастя, вмію ще й вчитись, — я змахнув геологією, вже розуміючи, що, очевидно, доведеться спускатись у вітальню другого поверху. Звісно, якщо дійсно збираюся вчитися. Бо Ронні ніколи не замовкав. Мабуть, просто не вмів. У язиці Ронні Мейленфанта був вмонтований справжнісінький моторчик.

— Давай, одну партійку до сотні, — підохочував він. — Ставка — п’ятак за очко, а то ці двоє грають у «чирву» десь так, як старі трахаються.

Г’ю та Ешлі дурнувато вишкірилися, ніби їм зробили комплімент. Образи Ронні були такі грубі й прямолінійні, так струменіли уїдливістю, що більшість хлопців сприймали їх за жарти чи навіть завуальовані похвали. Та вони не були ні тим, ні ішим. Він серйозно вважав так, як висловлювався кожнісіньким своїм нелюб’язним словом.

— Ронні, в мене у вівторок контрольна, а я так і не розібрався з геосинкліналями.

— Забий ти на геосинкліналі, — сказав Ронні, й Ешлі Райс захихотів. — У тебе ж буде час ще й сьогодні, і все завтра, і понеділок на ті твої cрані геосинкліналі.

— У понеділок заняття, а завтра ми зі Скіпом збиралися до Олдтауна. Там у методистській церкві відкрита гулянка і ми…