— Як граєте? До сотні, й усі, хто програє, платять переможцеві?

— Ага. Якщо сядеш з нами, я відгрібаю тобі половину виграшу. І плюс повертаю весь твій програш, — він осяяв мене святенницькою посмішкою.

— А що, як я тебе поб’ю?

Ронні на секунду сторопів, тоді посміхнувся ще ширше.

— Не в цьому житті, серденько. Я в картах професор.

Я глянув на свого годинника, тоді на Ешлі та Г’ю. Вони справді не тягли на бозна-яких суперників, спаси їх Господи.

— Зробімо так, — вирішив я, — одна партія до ста. П’ять центів очко. Ніхто нікому нічого не відгрібає. Ми граємо, потім я йду вчитись, і всі мають гарні вихідні.

— Окей.

Коли ми повернулися до вітальні, Ронні додав:

— Ти мені подобаєшся, Піте, але бізнес є бізнес. Твої шкільні друзяки-гомики ніколи не грали тебе так, як я зараз виграю цього ранку.

— Я в школі з гомиками не зустрічався, — відповів я. — Майже всі вихідні йшли на подорож автостопом до Льюїстона, щоб засунути в зад твоїй сестричці.

Ронні вишкірився від вуха до вуха, сів, узяв колоду і заходився мішати.

— Добре я її вимуштрував, еге ж?

Перепаскудити синочка місіс Мейленфант не був здатен ніхто, і крапка. Багато хто намагався, але, скільки мені відомо, по-справжньому не вдалося жодному.

6

6

Ронні був зашкарублий у поглядах, мав бридкий язик, жалюгідну душу і від нього постійно тхнуло запліснявілою мавпою, та в карти він грати вмів, треба віддати йому належне. Він не був генієм, як стверджував, — у всякому разі, у «чирві», де занадто багато залежить просто від удачі — але грав добре. Коли Ронні зосереджувався на всі сто, то запам’ятовував майже кожну розіграну карту. Ось чому, гадаю, й не любив грати в «чирву» на трьох, через одну нездану карту. Та без цієї злощасної карти Ронні був міцний горішок.

Однак того першого ранку мені ні на що було скаржитися. Коли Г’ю Бреннен перевалив за сотню, у мене було тридцять три очки, а в Ронні двадцять вісім. Відколи я востаннє грав у «чирву», минуло два чи три роки, а на гроші грав узагалі вперше, тож я вирішив, що кілька монеток — не велика плата за таку несподівану розвагу. Ця партія обійшлася Ешлі в два долари п’ятдесят центів. Бідоласі Г’ю довелося викласти три шістдесят. Виходило, Ронні дістав-таки гроші на своє побачення, хоча, як на мене, дівчина мала бути пристрасною шанувальницею Боґарта, щоб згодитися посмоктати Ронні. Та навіть на прощання поцілувати, якщо вже на те пішло.

Ронні напиндючився, немов ворона, що стереже свіжу здобич, яку розчавили на дорозі.

— Ось вам, — сказав він. — Співчуваю слабакам, але крутий я, Райлі. Точнісінько, як у пісні «Дорз»: «Хлопці не знають, зате дівчатка розуміють».