— Перестань, замовкни, пошкодуй мої бідні яйця і не розказуй про оті народні засрання. Хай Михаїл з їхньої пісеньки прив’яже човна замість берега річки Йордан мені до дупи. Слухай, Піте…

— Ронні, мені справді…

— Гей, ви, два бевзі. Щоб звідси, нахер, ні кроку, — Ронні зиркнув грізно на Г’ю та Ешлі. Жоден не сперечався. Найімовірніше, їм було по вісімнадцять, як і всім решта, та кожен, хто навчався в університеті, розповість вам, що кожного вересня там з’являється кілька геть юних вісімнадцятиліток, особливо в сільськогосподарських штатах. Ось таким Ронні і крутив голови. Вони були в захваті від нього. Він стріляв у них талони на харчування, хльоскав рушником у душі, звинувачував у підтримці програми преподобного Мартіна Чорнозадого Кінга (що, як переконував Ронні, їздить на протести в японському «ягуарі»), позичав у них гроші, а на прохання дати сірника відповідав: «Давай, мавпо, пердну тобі в рота». Та, попри це… ні, саме за все це вони й любили Ронні. Любили за те, що він такий… справжній студент.

Ронні схопив мене за шию і спробував виштовхати в коридор поговорити тет-а-тет. Я, ставлячись до нього без крихти захвату і сахаючись від аромату джунглів, що віяв з-під його пахв, стис пальці Ронні, заломив і скинув з себе його руку.

— Без рук, Ронні.

— А-ав! Ой! Гаразд, гаразд! Просто вийдемо сюди на секунду, окей? І відпусти руку, боляче! Я ж дрочу тією рукою! Господи! Бля!

Я випустив руку, запитуючи себе, чи помив він її від останнього дрочіння, та все ж дозволив витягти себе в коридор. Тут він схопив мене за лікті й, широко розплющивши обліплені слизом очі, проникливо завів:

— Ці пацани не вміють грати, — пояснював Ронні захеканим, довірливим шепотом. — Вони — парочка недоносків, Пітескі, але грати люблять. Люблять, бля, шариш? Я не люблю, але, на відміну від них, я вмію грати. А ще я на мілині, а ввечері в «Гоук» показують два фільми з Боґартом. Якщо зумію обчистити їх на два бакси…

— З Боґартом? Часом, не «Бунт на «Кейні»»?

— Точно. «Бунт на» Кейні»» і «Мальтійський сокіл». Боґі там, бля, якраз на піку. Все залежить від тебе, серденько. Якщо видою в цих недоносків два бакси, піду. Видою чотири — покличу якусь чувіху з Франкліна, може, відсмокче потім.

Ось вам увесь Ронні, завжди такий недороблено романтичний. Несподівано я уявив його в образі Сема Спейда з «Мальтійського сокола», як той каже Мері Астор: «Стань на коліна і смокчи». Від картинки в мене аж ніс заклало.

— Але є велика проблема, Піте. «Чирва» втрьох ризикована. Хто підставлятиме голову, коли мусиш постійно переживати за ту срану нездану карту?