— Ти справді не проти?

— Чому, бляха, я маю бути проти? — я старався говорити невдоволено, бо не хотів, щоб він зрозумів, яке полегшення, майже збудження мене охопило. Тому що це могло спрацювати. Помовчавши, я запитав: — А це інше… Гадаєш, ми впораємося?

— Не знаю. Можливо.

Ми майже дійшли до північних дверей, та, перш ніж увійти, я вказав на розмиті літери.

— Може, декан Ґарретсен і цей тип, Еберсоул, спустять усе на гальмах? Фарба Стоука ще не встигла висохнути. До ранку все змиє.

Скіп похитав головою:

— Не спустять.

— Але чому? Звідки така впевненість?

— Тому що Дірка їм не дозволить.

Звичайно ж, Скіп виявився правий.

37

37

Уперше за багато тижнів вітальня на третьому поверсі на деякий час спорожніла. Мокрі як хлющ картярі сушились і перевдягалися. Багато з них клопоталися про справу, яку в приймальні медпункту запропонував Скіп Кірк. Утім, коли ми з Нейтом і Скіпом повернулися з вечері, у вітальні знову вирувало життя: три столи були зайняті, гра в розпалі.

— Гей, Райлі, — гукнув Ронні, — Твіллер он каже, що має з кимось разом вчитися. Якщо сядеш на його місце, я навчу тебе грати.

— Не сьогодні, — відповів я. — Мені теж треба вчитися.

— Ага, — докинув Ренді Еколлз, — вивчати мистецтво мастурбації.

— Ти правий, красунчику. Ще кілька тижнів серйозних вправ, і я навчуся міняти руки, не змінюючи темпу, як ти.

Я рушив геть, і тут Ронні сказав:

— Я тебе обставив, Райлі.

Я обернувся. Ронні розкинувся в кріслі, посміхаючись отою своєю мерзенною посмішкою. Надворі під дощем на кілька хвилин я побачив іншого Ронні, але той хлопець пішов у підпілля.