— Думаю, ти й сам знаєш відповідь, Скіпе, — нарешті промовив Дірка. — Стоуклі Джонз носить плащ з дуже специфічним символом на спині. — Він узяв принесену з собою теку, дістав аркуш паперу, роздивився, тоді повернув так, щоб було видно і нам. Зображення нікого з нас особливо не здивувало. — Ось цим символом. Його вигадала комуністична партія невдовзі після Другої світової і він означає «перемогу через інфільтрацію». Відомий серед підривних елементів як «Зламаний хрест». До того ж він здобув популярність у радикалів з нижчих класів у містах, на зразок «Чорних мусульман» та «Чорних пантер». А що на плащі Стоука Джонза цей символ бачили задовго до того, як він з’явився на стіні нашого гуртожитку, то, гадаю, не потрібні конструктори ракет, щоб…

— Девіде, це ж лайно собаче! — вигукнув Нейт, встаючи. Він зблід і тремтів, та не зі страху, а швидше від гніву. Чи чув я коли-небудь раніше, щоб він прилюдно вжив слово «лайно»? По-моєму, ні.

Ґарретсен подарував моєму сусідові по кімнаті свою доброзичливу усмішку. Еберсоул звів брови з ввічливою цікавістю. Дірка сторопів. Гадаю, вже від кого, від кого, а від Нейта Гоппенстенда він проблем не очікував.

— Цей символ базується на англійських військово-морських сигналах прапорами і вживається на позначення ядерного роззброєння. Його вигадав видатний англійський філософ. По-моєму, йому навіть титул сера дали. Казати, що його придумали росіяни, Господи спаси! І цього вас навчають у РОТК? Такого ось лайна?

Нейт гнівно дивився на Дірку, вперши руки в боки. Дірка вибалушився на нього, геть збитий з пантелику. Так, цього саме в РОТК і навчили, а він заковтнув разом з гачком, жилкою і грузилом. Це наводило на питання: а чого ще наковталися хлопці в РОТК?

— Гадаю, ці відомості про зламаний хрест дуже цікаві, — спритно втрутився Еберсоул, — і ця інформація, безумовно, корисна, за умови, звісно, якщо вона точна…

— Цілком точна, — вступив Скіп. — Берт Рассел, а не Джо Сталін. Англійська молодь носила цей знак, коли п’ять років тому протестувала проти розміщення в англійських портах атомних підводних човнів США.

— Так точно, бля! — вигукнув Ронні, розтинаючи повітря кулаком. Десь приблизно за рік «Пантери», яким, скільки мені відомо, до лампочки був знак миру Бертрана Рассела, так само махали кулаками на своїх мітингах. І, ясна річ, далі в майбутньому, через двадцять чи близько того років, усі ми, промиті дітки шістдесятих, робили те ж саме на рок-концертах. «Брю-у-у-у-у-у-у-ус! Брю-у-у-у-у-у-у-ус!»

— Давайте, наші! — зі сміхом проспівав Г’ю Бреннен. — Вперед, Скіпе! Вперед, Нейте-молодче!