— Стеж за словами, тут же заступник декана! — гаркнув Дірка на Ронні.

Еберсоул проігнорував матюк і випади з гальорки. Його скептично-зацікавлений погляд був прикований до мого сусіда по кімнаті та до Скіпа.

— Навіть якщо все це правда, — промовив він, — проблема все одно залишається, чи не так? Думаю, ви зі мною погодитеся. Акт вандалізму та публічна непристойність залишається. І відбулося це в час, коли платники податків дивляться на студентську молодь усе критичнішим поглядом. А наш навчальний заклад, панове, залежить від платників податків. Тож мені здається, нам усім слід було б…

— Над цим задуматися! — зненацька верескнув Дірка. Щоки в нього до цього моменту стали майже фіолетовими, чоло всіяв цілий рій нехороших, схожих на тавро, червоних плям, а поміж очима швидко-швидко запульсувала велика вена.

Перш ніж Дірка встиг додати ще щось, а мав він, очевидячки, сказати багато, Еберсоул поклав долоню йому на груди, змушуючи замовкнути. Дірка якось аж здувся. Йому дали шанс, а він його змарнував. Пізніше він, напевно, скаже собі, що все через втому. Поки ми весь день сиділи в теплі, затишній вітальні, граючи в карти і свердлячи дірки в своєму майбутньому, Дірка надворі відмітав сніг і посипав доріжки піском, щоб старенькі професори психології з крихкими кістками не впали і не зламали собі бедро. Він втомився, реакція сповільнилася, та й взагалі цей нікчема Еберсоул не дав йому чесної можливості проявити себе. Тільки в цей момент від усього цього користі було щось небагато. Його відтерли на задній план. Дорослий знову взяв усе в свої руки. Татко все владнає.

— Мені здається, всім нам належить виявити винного і подбати, щоб він був покараний з належною суворістю, — вів далі Еберсоул. Дивився він головно на Нейта. Як не дивно це мені тоді видавалося, він виділив Нейта Гопенстенда як центр опору, що відчував у залі.

Нейт, хай Господь благословить його кутні зуби і зуби мудрості, легко міг сікатися з такими, як Еберсоул. Він продовжував стояти, взявшись у боки, і навіть оком не змигнув, і тим паче не відвів очей від Еберсоула.

— І як ви пропонуєте це зробити? — запитав Нейт.

— Перепрошую, як вас звуть, молодий чоловіче?

— Нейтан Гоппенстенд.

— Так ось, Нейтане, я вважаю, що винного вже виявлено, чи я неправий? — Еберсоул говорив терпляче, по- вчительському. — Точніше, він сам себе виявив. Мені сказали, що цей бідолаха Стоуклі Джонз був ходячою рекламою Зламаного хреста ще від…

— Перестаньте це так називати! — урвав Скіп, і я аж трішки підскочив, стільки нелюдської злості було в його голосі. — Це вам не якась зламана штука. Це знак миру, чорт забирай!