Старезна, ядуча, безпристрасна стенограма загіпнотизувала її; здавалося, вона фізично перебувала на тому показовому суді. Відчувала, що здається. Знесилене відкидання особистих звинувачень наближали її до того, аби погодитись із всеосяжним прийняттям провини. Все просто, дуже просто, казав він, всього лиш треба визначитися з тим, як вона зрадила, коли і наскільки сильно.

Він майже зламав її, цей чемний полковник у випрасуваній формі, однак вона пручалася й не давала затягнути себе в ту чорну діру. Її ж бо звуть Домініка Єгорова. Вона була балериною, офіцером СВР, горобчиком, натренованим маніпулювати свідомістю інших. Вона кохала, і її кохали у відповідь. Заплющила очі й високо знеслася над Москвою, летячи уздовж річки, високо понад полями й лісами, змахнула крилом над Бутово, над вузькою могилою, в якій лежала Марта Єленова, засипана замерзлою землею.

Марта надала їй сили, й вона вирвала свій розум із провалля, пошукала в собі, віднайшла все, що вони дали їй для спротиву їм самим, включно з галюцинаціями, яким Домініка зраділа. Вона лежала у своїй камері, але це було ліжко в Гельсінкі, а болюче світло, що лилося їй у вічі, було місяцем Фінляндії, вона лежала рівно, відчуваючи на собі його вагу. Лихоманка й озноб були його ласками. З її запаленого ока текли сльози кохання, які він збирав своїми поцілунками. Вона перевернулася на матраці, поклавши кулаки під живіт, щоб спинити біль.

Хай навіть руки їй німіли від пасків, вона однаково почувалася сильнішою. Доторкнулася до секрету всередині себе, він був глибоко захований, та вона все одно відчула його. Вона могла думати про нього, знаючи, що їм не вдасться накласти на нього своїх лап. Мати сказала їй Опиратися, Битися, Вижити. Вони слабшали, а вона, на противагу, сильнішала. Їхні кольори миготіли, все вмикались і вимикались.

Вона повторювала їм, знову і знову, що не зробила нічого поганого, вона не може нічого сказати, бо нема чого казати. І що гучніше вони кричали, то веселіше їй було від того. Так, вона раділа — вона полюбила цих чоловіків і жінок, що мордували її, полюбила осяяного бірюзовим полковника. Вони знали, що не зможуть продовжувати вічно, в них закінчувався час. І вони нічого не отримають, хіба що вирвуть із неї зізнання.

***

Високо понад зубчастими дахами Лефортова, Луб’янки і Ясенєва ефір повнився шифрованими повідомленнями, питаннями й відповідями, пріоритетами й термінами. З Вашингтона надходила інформація про випадок з Буллардом. Вашингтонська резидентура наставила антенки, водила контакти на обіди, зустрічалася з налаштованими на співпрацю американцями в підземних гаражах, на стежинах національного парку «Чизапік і Огайо» чи на темних, мощених бруківкою вулицях Джорджтауна та Александрії. Чутки, що надходили з Мін’юсту США, вказували на те, що до контакту з російською розвідкою в Гельсінкі Буллард перебував під підозрою вже рік. Його арешт у Вашингтоні вже був спланований, проте неочікувана закордонна поїздка змусила їх відкрити карти.