Домініка знала, що обманює генерала Корчного, використовуючи операцію як прикриття для поїздки за океан, щоб вийти на зв’язок з американцями. Вона любила й поважала генерала — він був професіоналом і дуже допомагав їй — і подумала, що зараз використовує порядну людину так само, як раніше її використовували інші. Її ноги вже також почали грузнути в нечистотах цієї вигрібної ями. Але нічого з цим не вдієш, сказала вона собі. Доведеться зрадити його довіру.

Знову нагору до дядька Вані? Вона залюбки погляне йому просто в обличчя. Допити у Лефортові так і не розкрили її секрету. Домініка Єгорова була агентом ЦРУ в СВР, а того ніхто й не знав. Вона вплинула на дядька Ваню, щоб той повернув її у справу проти Нейта. Тож віднині вона звітуватиме про близький успіх, налагодить нові контакти й матиме більше закордонних поїздок. Таємний агент знову діє.

Чому її так лихоманить? Американці розуміють її. Вони відразу ж упізнали цю її zhazhdat — спрагу отримати цей секрет, через ту владу, яку він їй надавав. Пурпурова хмаринка Нейта, і пурпурова хмаринка Bratok, і лазурове гало Форсайта, всі такі щільні й дорогі — вони розуміють її краще, ніж співвітчизники.

Вона достоту не знала, якими є її почуття до Нейта. Думки про нього, поки вона була у в’язниці, допомогли їй пережити кабінети й тюремні коридори. Вона намагалася не згадувати про ту єдину ніч, яку вони провели разом, і сама гадала, чи думає він про неї. Здебільшого він поводився з нею, як з агентом, з ресурсом. Чи бодай колись він вбачав у ній жінку? Чи не байдуже йому до неї, Домініки?

Їй треба було побачити їх, всіх їх, американців, а передо­всім — Нейта. Відправити їм повідомлення з Москви було страшенно ризиковано. В Управлінні контррозвідки вже точно час від часу наглядатимуть за нею, перевірятимуть. Так завжди роблять з реабілітованими. Проте, маючи доступ до закордонних поїздок, вона може й почекати.

Настав час іти нагору. Вони поїхали ліфтом разом, мовчки. Їй подобався сивочолий шпигун біля неї, невеличкий простір між ними був сповнений темно-бузковим духом, заспокійливим і стабільним. Вона знала, що за батьківською усмішкою ховаються досконалі навички розвідки, гострий розум, непохитний патріотизм. Як така порядна, розумна людина стільки років протрималася у Службі? Звідки він черпає силу? Домініка не плекала жодних ілюзій, що цей старий професіонал не помітить найменшого її хибного кроку. Треба бути з ним обачнішою.

Вони разом рушили уздовж встеленого килимом коридору, який так добре знала Домініка, минули галерею, оздоблену олійними портретами директорів. Ці сірі кардинали витріщалися на неї, поки вона йшла. «Цього разу тобі вдалося втекти», — здавалося, казали вони їй. «Ми стежимо за тобою», — гукали вони їй услід, коли вона минала їх, а вони не спускали з неї своїх поглядів.