Буше піднімалася ланцюгом влади Пагорба, замолода, щоб бути сенатором, але все одно знала, що заробила свою посаду в Спеціальному комітеті розвідки неабиякою підготовкою і важкою працею. Вона засідала і в інших комітетах, проте жоден не був таким престижним, як СКРК. Дванадцять років тому її обрали до Конгресу після складної кампанії в окрузі Південна Каліфорнія, перенасиченому підрядниками від міністерства оборони й аерокосмічної агенції. Вона спритно освоїла асигнування і тримала мішок з грошима над головами людей, щоб одержати те, чого хотіла. Піднятися до сенатора мало б стати наступним логічним кроком, тож нині, перебуваючи на другому терміні, наново призначена заступницею голови, вона була дотична до законодавства, асигнування й нагляду в Міністерстві оборони, Міністерстві нацбезпеки і Розвідувальній спілці. Різка, нетерпляча й сварлива під час комітетських слухань, вона терпіла Оборону за ті доходи, що вона приносила її рідному штату. У політичній неприступності МНБ, що його вона особисто вважала збіговиськом підмітал, які діяли у світі, заледве його розуміючи, вона вбачала спробу проводити операцію на мозку в кетчерських рукавицях.

А от Розвідувальна спілка — конгломерат з шістнадцяти різних агенцій — була саме тим, до чого в Буше накопичилось найбільше злості, тонкогубої неприязні. Розвідувальні управління — РУМО та УАР — її не турбували. Це були просто професійні військові, що розбивали собі голови в закордонних операціях, коли єдиним, чого вони насправді хотіли, було чітке фото наступного мосту за наступним пагорбом. БР Державного департаменту, може, й мало видатних аналітиків, та Держдеп нині рідко збирав секрети. Їхнім аналітикам слід частіше виходити на сонце, отримати трохи вітаміну Д. ФРБ були балуваними нареченими, примушеними до внутрішньої розвідувальної роботи, якої вони не розуміли й не вітали, незворотно повертаючись до свого традиційного копського коріння, воліючи радше ганяти підлітків-арабів у Детройті, ніж будувати довготривалі мережі контактів.

Але це було ще нічого. От на кого в сенаторки Буше не вистачало злості, так це на одну агенцію — ЦРУ. Вона ненавиділа службовців розвідки, що почергово сиділи перед нею в залі засідань, згорбившись у кріслах, серйозні й ухильні. Буше знала, що вони брешуть їй щоразу, коли говорять, впевнено, спритно, усміхнено, розумно. Вона знала, що документи, які вони носять у своїх портфелях на защібках, мали не більше цінності за шпалери і приховували справжні історії. «Працьовиті чоловіки й жінки розвідки», — казали вони, «Національна Секретна Служба», — свистіли вони, «Золоті стандарти збору розвідданих», — проголошували вони. Це були стандартні фрази, від яких Буше хотілося дертися на стіну.