Помічник постукав, відчинив двері, відступив. Кабінет президента був відносно невеличкий і щільно обшитий панелями. Єдиним об’єктом на поверхні його столу була зелена мармурова підставка для ручок; світло настінних світильників притлумлене. Президент був у чорному костюмі й білій сорочці без краватки. Єгоров намагався не бачити, що Путін у самих лише шкарпетках, а туфлі засунуті під стілець. Президент сидів за маленьким інкрустованим столиком, склавши руки на колінах. Жодних паперів, жодних проводів, жодного телевізора. Єгоров сів за стіл.
— Добрий вечір, пане Президенте, — сказав він.
Обличчя Путіна було, як завжди, маскою, одначе сьогодні він здавався стомленим.
— Генерале Єгоров, — сказав Путін, поглянувши на наручний годинник, а затим звівши свій електричний погляд на Ваніне обличчя. «Починайте. Але недовго». Єгоров підлаштував голос:
— Розвіддані, отримані з Америки, продовжують бути багатим джерелом критичних даних і майбутніх кібернагод.
Путін кивнув, сині очі не змигнули.
— Наш таємний агент у Вашингтоні, ЛЕБІДЬ, продовжує постачати вичерпну технічну інформацію щодо військових космічних апаратів США.
— Тобто
— Авжеж; ваш
Постукав помічник і заніс тацю з гарячим чаєм у витончених, філігранних
— Продовжуйте, — сказав Путін по тому, як помічник вийшов.
— Ми продовжуємо шукати крота ЦРУ, вірогідно, у Службі. Розкрити його — це лише справа часу.
— Важливо зробити це, — сказав Путін. — Матимемо більше доказів, що іноземці, американці, працюють на підрив нашого уряду.
— Так, пане Президенте. Це вкрай важливо. Кріт загрожує безпеці наших агентів…
— Наприклад, таких, як ЛЕБІДЬ, — сказав Путін. — Нічого не має статися з нею, жодних