Єгоров виглянув з вікна свого директорського кабінету. Хто ще може становити загрозу для ЛЕБЕДЯ? Ясна річ, Директор. Мабуть, щось із півдюжини людей з виконавчого секретаріату, офісу президента, офісу міністра оборони. Однак Єгоров мало що міг вдіяти з людьми поза його впливом. Хто ще? Варто звернути увагу лише на ще одного старшого офіцера — Володимира Корчного, директора Першого департаменту (Америка і Канада), котрий, попри те що не відав про справу ЛЕБЕДЯ, був ретельно налаштований на операції, які мали місце в його парафії. Вони були добрими друзями, називали один одного товариськими, сільськими прізвиськами. Володя Корчной був представником старої школи. Йому довіряли й шанували офіцери Служби. А завдяки Службі мав зв’язки, тож чув багато пліток. Нині він керував операцією виходу на Неша.

Єгоров подумав, що останніми днями майже не бачив Корчного й не розмовляв із ним. Його друг старів. До пенсії лишилося, мабуть, усього кілька років. До того часу Єгоров уже стане царем гори й тоді зможе обирати собі протеже, якому передасть Американський відділ. І хай Ваня й знав у глибині душі, що це малоймовірно — неможливо, — щоб зрадник зачаївся в Першому департаменті, все одно вирішив додати до списку Корчного, заради краси гри. Спершу послухає, що йому скаже Служба, тоді — американець Неш. «Za dvumya zaitsami pogonish’sya nі odnogo ne poimaesh», — подумав він. За двома зайцями поженешся, жодного не спіймаєш.

***

Начальник Управління НТР32 Юрій Назаренко стояв на порозі кабінету Єгорова, ніби кріпак, що чекає запрошення в стодолу. Високий і недолугий, навіть у свої п’ятдесят, Назаренко носив товсті окуляри в дротяній оправі, погнуті й подовбані роками недбалого користування. Він мав велику голову, опукле чоло, вуха, як ті закрилки, і дуже погані зуби, навіть як для росіянина. Він був нервовим чоловіком, що сіпався і смикав головою, м’яв великі пальці й шарпав рукави ненастанними маріонетковими рухами. З лівого боку підборіддя в нього була велика родимка, яку Єгоров використовував як об’єкт, розмовляючи з Назаренком, аби лиш не дивитися на непосидючу подобу цього чоловіка. Попри свої недоладні звички, Назаренко мав видатне технічне мислення, належав до тих, хто розумів науку розв’язання задач і вмів застосовувати теорію до оперативних потреб чи розвідувальних процедур.

— Заходьте, Юрію. Дякую, що так швидко прийшли, — сказав Єгоров, начебто Назаренко міг сам обирати час і дату зустрічей. — Сідайте, будь ласка. Закурите?