Назаренко кволо усміхнувся.

***

На столі Вані Єгорова лежала каблограма від вашингтонського резидента Голова, в якій повідомлялося про перевірочний варіант з «оперізувальним лишаєм». Одинарний аркуш із діагональною синьою лінією був пожмаканий від неодноразового тримання у стиснених пальцях. Начальник лінії КР Зюганов сидів у кріслі навпроти Єгорова, аж надміру вдоволений. Єгоров похитав головою.

— Не можу повірити, що Назаренко кріт, — сказав він. — Та йому ж важко навіть підтримати розмову в кафетерії. Ви можете уявити собі, як він серед ночі зустрічається з американцями?

Зюганов облизав губи.

— Лишай. Голов не міг помилитися. Ви ж читали його звіт, він напряму цитує ЛЕБЕДЯ: «Кріт хворіє на оперізувальний лишай». Варіант для Назаренка.

— Та він же просто неуважний телепень, — сказав Єгоров, не зовсім розуміючи, чому захищає його. — Міг ненароком ляпнути комусь, а потім ця чутка надійшла від іншого джерела.

Зюганову було байдуже. Все, що він знав, — це те, що він залізе в голову Назаренку. У нього з’явилася робота.

— Хай йому, це все, що ми наразі маємо, — сказав Єгоров. — Негайно розпочинайте розслідування. Дослідіть усі аспекти.

Зюганов кивнув, зіскочив із крісла і попрямував до дверей. Спробував пригадати, де висить його мундир червоноармійця з ґудзиками збоку, той, який він полюбляв одягати на допити. Зеленувато-коричнева тканина — зашкарубла від засохлих плям крові й просякнута стійким смородом сотень випущених нутрощів — виглядала не елегантніше за лабораторний халат, хоча рукави й дещо потерлися.

— І ще одне, — сказав Єгоров йому вслід. — Перевірте, чи є на ньому metka, речовина для відслідковування. Якщо за останні два дні він торкався американця, щось може спливти.

Зюганов кивнув, однак він мав власну думку щодо шпигунського порошку.

Його улюбленим методом була povinnaya — зізнання, прекрасне зізнання, що приносить звільнення, найкращий спосіб довести провину. Зюганов мав природжене чуття того, як змусити об’єкт після кількох годин крику, розтинання сухожиль і випускання очної рідини погодитись зізнатися в тому, в чому він має зізнатися.

Він і досі не міг пригадати, де його армійський мундир.

***

Назаренка викликали до відділу контррозвідки на «перевірку безпеки». Не треба довго працювати у СВР, аби знати, що така співбесіда віщує серйозну халепу, тож це спричинило в Назаренка паніку. Після необхідної непереконливої розмови з розгубленим і заплаканим науковцем Зюганов відправив його прямо на нари, в даному випадку в Бутирку, що в центрі Москви. Він підсмикнув свій мундир у передчутті.