— Я скажу тобі те саме, що Марті Ґейбл, — мовив Форсайт. — Дослухайся до свого серця, роби, як вважаєш за потрібне.

Бенфорд кинув на нього погляд, роздратовано зморщивши губи. Форсайт міг би бути хоч трохи, курва, переконливішим.

— Твої причини приєднатися до нас були складні, — сказав Форсайт, котрий знав, що робить, з ким говорить. — Дружба з Нейтом, твій розпач через зникнення подруги, тебе недооцінювали і не сприймали на Службі. А ти хотіла отримати контроль над власним життям і кар’єрою. Нічого з цього не змінилося, правильно?

— Вам слід бути професором в університеті, — сказала Домініка, спостерігаючи ці його танці.

— Ми не хочемо тиснути на тебе, — сказав Форсайт.

— Ні, хочемо, — засміявся Бенфорд. — Хай йому грець, Домі, ти нам потрібна.

Темно-синій колір, ніби перо павича.

Вона поглянула на бинт на нозі.

— Я не знаю, чи зможу погодитись, — сказала Домініка. — Мені треба подумати.

— Ми знаємо, що зможеш, — сказав Форсайт. — Якщо погодишся, найважливішим буде швидко й безпечно повернути тебе до Москви. І от саме тому тільки нам трьом і відомо, що ти тут.

— Навіть Натаніель не знає? — сказала Домініка.

— Боюся, що ні, — сказав Бенфорд, його колір лишився незмінним.

«Він хоча б каже правду», — подумала Домініка.

***

Прокинувшись зрання, Домініка стояла босоніж у просторій вітальні будинку. Двері-ширму було відгорнуто, і вся кімната відкривалася широкому балкону з мармуровою підлогою, понад яким був натягнутий тент із синього полотна, який злегка похитувався і тріпотів у останніх подувах прибережного бризу. Через узбережну дорогу, що вела з Гліфади, Егейське море виблискувало світлом ранкового сонця, яке й досі ще низько висіло над горизонтом. Домініка відчула, як на мармуровій підлозі накопичується тепло. Вона була одягнена в бавовняний халат із зав’язкою, волосся скуйовджене. Навколо стегна — чистий бинт. Ґейбл вийшов по хліб.

Вона підскочила від м’якого стуку з іншого боку дверей, помахала згорнутою газетою перед вічком, зачекала, тоді виглянула. У коридорі стояв, опустивши голову, Нейт. Домініка відімкнула замок, відчинила двері. Спираючись на ціпок, Нейт прошкутильгав до центру кімнати. Вона повернулася й підійшла до нього, оповила його шию рукою й поцілувала. Вона не бачила його після того, як у Ґейбловій машині тримала пакет із кров’ю в нього над головою. Просиділа поруч усю першу ніч, та потому він пішов.

— Де ти був? — сказала вона, куйовдячи йому волосся. — Я питала про тебе.

Вона пригнічено заглянула в його пурпурове обличчя, яке кольором зливалося з яскравим гало.